Відмова від ядерного арсеналу через підписання Будапештського меморандуму цілковито позбавила сенсу виробництво Україною власних ракетних озброєнь. Серед керівництва держави переважало багато в чому хибне переконання, що радянських запасів протиповітряних озброєнь вистачить на довгі десятиріччя мирної побудови заможної країни.
Утім, модерні часи змінили це стале уявлення, і станом на сьогодні Україна вкладає багато коштів як у модернізацію радянських балістичних ракет, так і в побудову нових типів сучасних ракетних озброєнь для боротьби з зовнішнім агресором.
Без’ядерна незалежність: відтепер тільки мирні ракети?
Після підписання Будапештського меморандуму Україна позбулася 176 міжконтинентальних балістичних ракет, здатних нести ядерну зброю, та близько 4200 ракет тактичного рівня дії. Деякі зі своїх запасів ракетних озброєнь Україна вирішила передати в інші руки, передусім своєму східному сусідові, який, отримуючи бажані ракети, погодився списати газові борги, що накопичилися за перші роки української незалежності.
На Заході вбачали існування тільки одного ядерного гравця в регіоні, відтак зупинили вибір на найбожевільнішому з усіх можливих
Насамперед той період болюче вдарив саме по оборонній гілці “Південмашу”, який за радянських часів виготовляв понад 100 балістичних ракет на рік. За доставку цього небезпечного вантажу на місце призначення відповідали головки самонаведення, які випускав київський завод “Арсенал”. Харківські та дніпровські виробничі заводи зосереджувалися переважно на виготовленні бортової автоматики та ракетних ступенів.
Прикро, але станом на середину 1990-х показник нарощення кількості балістичних ракет зменшився майже в 20 разів, нові темпи виробництва становили всього 5-7 балістичних ракет на рік. “Південмаш” почав перетворюватися на дотаційне підприємство, яке існувало здебільшого за гроші, не пов’язані з розробкою ракетної техніки військового призначення (деякі з цих сум надходили навіть від Міністерства оборони США як плата саме за утилізацію радянських балістичних ракет).
Джерело: NBC News
Проте навіть із процедури позбавлення від ракет військового призначення українцям вдалося видобути позитивний аспект. Деякі з воєнних балістичних ракет Україна модифікувала під можливості орбітальних запусків. Такий досвід було втілено в життя разом з модифікацією радянської Р-36М2 (в класифікації NATO: SS-18, “Сатана”) — її переробили на ракету-носій “Дніпро”, яка здійснює свої орбітальні місії, починаючи з 1999 року. Загалом на рахунку “Дніпра” вже 22 космічні запуски (21 з яких завершився успіхом) та понад 80 виведених на орбіту космічних апаратів. Для обслуговування космічних запусків росія та Україна навіть заснували компанію “Космотрас”. Зрозуміло, що така політика ефективно працювала виключно у мирні часи.
Резюмуючи, варто зауважити, що ракетна промисловість України мала значний ресурс, для того щоб продовжувати власне виробництво бойових балістичних ракет. Утім, майже впродовж всього шляху незалежності держава наполегливо робила ставку на сумлінне виконання гарантій міжнародної безпеки. Цю ситуацію змінить переломний 2014 рік, коли країна на своєму трагічному досвіді побачить усі мінуси відмови від розвитку власних ракетних озброєнь.
Припинення дії INF: і вдарить “Грім”
Багато в чому Будапештські гарантії безпеки нав’язали Українській державі хибну думку про те, що від розвитку власного сектора ракетних озброєнь потрібно відмовитись. Дрівець у це вогнище підкидала й погана репутація, якої подеколи набули українські ракети, передусім протиповітряної оборони. Згадаймо сумнозвісну катастрофу Ту-154, коли пасажирський літак російських авіаліній випадково збили зенітно-ракетним комплексом С-200 під час навчань українських сил ППО у Криму в 2001 році.
Поставлена на озброєння ще за часів Хрущова, С-200 м’яко натякала на те, що її час вичерпано. Проте курс на виробництво альтернативи (чи хоча б модифікації) С-200 до початку повномасштабного вторгнення так і не взяли
Утім, обставини на геополітичній арені зіграли на користь України. 2019 року втратив чинність Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (Intermediate-Range Nuclear Forces Treaty, INF), ініціаторами підписання якого були СРСР та США ще в далекому 1987-му. В період “розрядки” дві протилежні сторони Холодної війни взяли на себе зобов’язання не виготовляти та не ставити на озброєння балістичні ракети середньої (1000-5000 км) і малої (500-1000 км) дальності дії, а також упродовж трьох років після укладення угоди знищити всі наявні ракети цього радіуса дії, які вже перебували на озброєнні обох країн.
Після розпаду СРСР росія як правонаступниця червоної імперії перебрала на себе ці зобов’язання, проте належно їх ніколи не дотримувалася. Фінальною краплею стала розробка і розгортання рф ракетної системи 9М729 (SSC-8), після чого США в односторонньому порядку заявили про вихід з INF. Це сталося на початку серпня 2019 року.
Попри те, що Верховна Рада ніколи не ратифікувала INF, Україна сумлінно дотримувалася його положень добровільно
Припинення чинності INF багато в чому розв’язало Україні руки у процесах розробки та виробництва власних ракетних систем, передусім тактичного рівня дії. Восени 2019 року генеральний директор КБ “Південне” Олександр Дегтярьов повідомив, що Україна почала розробляти 10 типів ракетних систем — як оперативно-тактичної дії, так і для протиповітряної оборони, а також протикорабельних ракетних комплексів. Зокрема, серед проєктів бойових ракет, які просто зараз розробляє КБ “Південне”:
- “Блискавка” — надзвукова керована авіаційна ракета для ураження повітряних, наземних і морських цілей.
- Сімейство ракет “Тайфун” — ракети призначені для використання у реактивних системах залпового вогню (РСЗВ “Град”, “Ураган” та “Смерч”). Розроблялися з 2015 року одразу у чотирьох варіантах з дальністю стрільби від 40 до 280 км. Після взяття 2018 року на озброєння РСЗВ “Вільха” розробку “Тайфунів” для РСЗВ “Смерч” припинили.
- “Коршун-2” — дозвукова крилата ракета уніфікованого спектра дії (для використання на сухопутних, морських та повітряних платформах). Створена на базі радянської ракети Х-55, оснащена турбореактивним двигуном МС-400 виробництва українського підприємства “Мотор Січ”. Заявлена дистанція ураження цілей — до 300 км. Розробляється КБ “Південне” з 2014 року.
Українські мілітаристські балістичні та крилаті ракети виготовлялися не лише для потреб ЗСУ, оскільки мали попит і на глобальному ринку. Так, модифікацію ракетної системи оперативно-тактичного рівня дії — “Грім-2” (на озброєнні ЗСУ відома як ОТРК “Сапсан”) — 2019 року замовили в України збройні сили Королівства Саудівської Аравії. Експортна модифікація отримала назву ОТРК RAAD-2 “Грім-2”, а її постачання до лав збройних сил саудитів відбулося на початку 2022 року.
Самохідна пускова установка “Грім-2” сконструйована на базі багатофункціонального ракетного комплексу “Сапсан”, який було розроблено ще у 2013 році. Проте згодом проєкт “Сапсан” згорнули — далася взнаки політика свідомого розвалу української армії, який втілювала адміністрація Януковича. Проєкт відновлять тільки після втечі президента-зрадника та початку збройної агресії рф на Донбасі й підступної окупації Криму.
ОТРК “Грім-2” оснащений одноступеневою балістичною ракетою на твердому паливі з неядерною головною частиною. Зазначається, що експортна версія “Грім-2” здатна вражати цілі на відстані до 280 км, а “Сапсан”, який Україна розробляє під потреби ЗСУ — до 500 км. Виробниками самохідного ракетного комплексу є Харківський завод транспортного устаткування та ХКБМ ім. Морозова, а бойової частини ракети — Павлоградські хімічний і механічний заводи.
Саме ракетній системі “Грім-2” приписують вдалу атаку на російський склад боєприпасів, розташований на полігоні Старокримський (окупована АР Крим). Після трьох влучних ракетних ударів, завданих вранці 19 липня, склад з БК рашистів зайнявся та почав детонувати. І хоча ГУР МО України офіційно так і не підтвердило, що кримський склад боєприпасів було уражено саме ОТРК “Грім-2″/”Сапсан”, росіяни у цьому переконані.
Наразі відомо про створення лише двох екземплярів “Грім-2”, проте вдалі приклади використання системи в умовах реальної війни, ймовірно, вже зовсім скоро збільшать цю цифру.
Запорука чистого неба: ЗРС “Кільчень” та “Корал”
Цікаві напрацювання були і в розробці зенітно-ракетних систем (ЗРС), призначених для ураження балістичних ракет та літаків противника. На межі 2018-2019 років було схвалено проєкт ЗРС, яка отримала назву “Кільчень”.
Ця зенітно-ракетна система — дітище низки провідних українських оборонних підприємств. Головними розробниками вказані дніпровське КБ “Південне” та “Південмаш”. В їхніх цехах була створена система управління ракетним комплексом. Сумісно з кількома підприємствами Харкова, Львова та Києва дніпровські фахівці також розробили головку самонаведення ракети. А за конструкцію радіолокаторів ЗРК “Кільчень” відповідають запорізький НВК “Іскра” та київський НДІ “Квант-радіолокація”. Бойова частина ракети споряджається Павлоградським хімічним заводом.
Джерело: відео від “Апостроф”
ЗРС “Кільчень” буде здатна здійснювати обстріл відразу 12 повітряних цілей, з можливістю одночасного наведення до двох ракет на аеродинамічні цілі та до чотирьох ракет на балістичні ракети за одне використання установки. Така спроможність суттєво підвищує шанси ЗРС на ураження повітряних загроз хоча б однією з випущених зенітних ракет.
Поки що ЗРС “Кільчень” все ще перебуває у стані розробки, проте КБ “Південне” запевняє, що готовий прототип буде поставлено на озброєння вже за кілька років. Попередня вартість ЗРС оцінюється у $150 млн.
Іще однією перспективною новинкою української розробки є керована зенітна ракета “Корал”, якою займається київське КБ “Луч” з 2016 року. За задумом конструкторів, зенітна ракета має використовуватися ракетними комплексами середньої дальності із запланованою дистанцією ураження повітряних цілей до 30 км. “Корал” буде уніфікованою ракетною системою, що передбачає можливість її застосування наземними, морськими та повітряними ракетними комплексами.
2020 року Олег Коростельов, голова і генеральний конструктор КБ “Луч”, зазначив, що на розроблення тестового прототипу ракети знадобиться від $30 млн до $50 млн і 2-2,5 роки. Ракета “Корал” має використовувати модифіковану головку наведення, аналогічну тій, що встановлена у радянському зенітно-ракетному комплексі С-125. У 2021 році на виставці “Зброя та безпека” було представлено перший прототип новітньої зенітної ракети від київського КБ “Луч”.
Допоки українські “Кільчень” та “Корал” перебувають на етапі розробки, небо нашої вітчизни невтомно захищає низка зенітно-ракетних систем іще радянського виробництва, серед яких переважають комплекси С-300, С-125, 9К37 “Бук” та 9К33 “Оса”. Поступово їхня частка зменшується та замінюється сучасними зразками ЗРС західного виробництва, проте навіть найпередовіші західні системи ППО (на кшталт американської Patriot або німецької IRIS-Т) не роблять появу вітчизняних ЗРС менш очікуваною та актуальною.
Протикорабельні ракетні комплекси: як затопити “москву”?
Величезний крок Україна здійснила в розробці сучасних протикорабельних ракетних комплексів, адже за нестачі модерного військового флоту саме вони мали стати чи не єдиною запорукою протидії чорноморському флоту рф, який усе ще базується в окупованому Криму.
Можливо, це здивує, але перші ініціативи стосовно створення української протикорабельної крилатої ракети, яка згодом отримала назву Р-360 “Нептун”, пролунали у мирні часи, сповнені партнерства з рф — у 2010 році. Саме тоді вже згаданий вище голова КБ “Луч” Олег Коростельов вперше виступив із заявою щодо необхідності розроблення київським підприємством вітчизняної ракетної системи. Однак проросійська влада Януковича очікувано гальмувала проєкт “Нептуна”, тож офіційний старт розробки ПКР відбувся вже після Революції Гідності — у 2015 році.
2016 року протикорабельна система Р-360 “Нептун” була запропонована КБ “Луч” одразу в трьох можливих варіантах:
- Наземний береговий комплекс РК-360МЦ, встановлений на повнопривідне шасі КрАЗ-7634НЕ колісної формули 8×8.
- Морська пускова установка, яку спочатку планувалося встановити на ракетний катер “Лань”, а згодом на катер “Веспа” (не була реалізована).
- Повітряна версія “Нептуна” для пуску з підвісних систем реактивного літака Су-24М.
Корпус Р-360 “Нептун” подібний до радянської крилатої протикорабельної ракети Х-35. Утім, на відміну від свого радянського пращура, “Нептун” важчий майже на 200 кг (маса ракети склала 870 кг), та має чи не вдвічі більшу дальність ураження (280 км, на відміну від 130-260 км, яких могла досягнути Х-35). Маса осколково-фугасної бойової частини нової ракети склала 150 кг, а швидкість її польоту сягала 900 км/год.
30 січня 2018-го відбулися перші льотні випробування “Нептуна”, а вже менше ніж за рік, у грудні того ж року, ракета вперше вразила морську ціль, яка перебувала на відстані 280 км. Цей іспит був пророчим для майбутнього бойового застосування “Нептуна”. У повномасштабній російсько-українській війні протикорабельна ракета навічно вписала своє ім’я в історію української зброї, вразивши двома влучаннями флагман чорноморського флоту — ракетний крейсер “москва”. Історична подія сталася 13 квітня 2022 року.
За часів війни Р-360 “Нептун” ще не раз доведе свою бойову ефективність. У вересні 2023 року двома пострілами “Нептуна”, який на той час уже модифікували під можливість ураження наземних цілей земля–земля, було знищено передовий російський ракетний комплекс ППО — С-400 “Тріумф” вартістю понад $300 млн.
Модернізуймо це: нове життя для старих ракет
Багато в чому оборонному сектору України вдалося переосмислити та модернізувати вже безумовно застарілі радянські бойові ракети та ракетні комплекси. На базі радянської ракетної системи залпового вогню 9К58 “Смерч” була розроблена її українська модифікація — РСЗВ “Вільха”, поставлена на озброєння 2018 року. Навіть сумнозвісна С-200 уже перероблена під потреби ураження наземних цілей і тепер активно завдає ударів по російській логістиці та командно-штабних пунктах.
Станом на сьогодні Україна має всі можливості для того, щоб власними силами розробляти сучасні ракетні озброєння. Українські підприємства різного рівня залучені до створення ракетних корпусів, бойових частин, пускових установок, систем управління та навіть ракетного палива, що разом становить повний цикл виробництва мілітаристських ракет. Розвиток та виділення коштів на галузь будівництва бойових ракет може гарантувати Україні незалежність від західних ракетних систем, які наразі постачають нам союзні країни. Таким чином наша батьківщина рік за роком робить впевнені кроки до відновлення статусу виробника ракетних озброєнь як під потреби власного війська, так і для експорту на міжнародну арену.
Прикро констатувати, але занепад цілої галузі виробництва мілітаристських ракет зупинила лише страшна війна, наочно продемонструвавши величезну потребу в ракетних озброєннях, які сьогодні Україна використовує для захисту своєї державності та суверенітету.
