Ноосфера Володимира Вернадського: концепція, яка змінила розуміння місця людини у Всесвіті

Володимир Вернадський знаний як перший президент Академії наук України та засновник Національної бібліотеки Української держави. Але його внесок у науку суттєво більший: він розробив вчення про ноосферу, що пояснює місце людини у світі. Ця концепція, створена на початку XX століття, досі важлива для сучасної науки.

Ким був Володимир Вернадський, як виник термін “ноосфера” і наскільки сильно це вчення вплинуло на сприйняття людини в масштабах Всесвіту й усвідомлення її відповідальності за майбутнє планети — читайте у цій статті.

Передумови до виникнення концепції ноосфери

На початку XX століття людство зіткнулося з новими викликами. Планеті загрожували перенаселення, глобальне потепління та забруднення довкілля, а люди нарешті усвідомили, що запаси традиційних джерел енергії і прісної води обмежені. Паралельно посилювався розкол між сильними і слабкими: інтереси менш розвинених країн підпорядковувалися більшим і багатшим. Поступово сформувався науковий напрям — глобалістика, що досліджувала загальнопланетарні процеси і шукала шляхи розв’язання глобальних проблем. Перед людством постало складне завдання, а вчені та філософи пропонували різні варіанти його вирішення. У цей час з’явилося безліч теорій і концепцій, зокрема й учення Володимира Вернадського. 

Володимир Вернадський (1863-1945) — етнічний українець, життя й наукова діяльність якого була пов’язана з різними країнами: Україною, росією та Францією. У 1918 році Вернадський взяв активну участь у створенні Української академії наук і став її першим президентом. Глобальному науковому співтовариству він відомий як один із засновників одразу кількох наукових напрямів: геохімії, біогеохімії та радіогеології. Його внесок у ці галузі науки неможливо переоцінити.

Як виникло вчення про ноосферу

У теорії Володимира Вернадського ноосфера (з давньогрецької: розум + сфера) — це сфера взаємодії розуму з природою й остання з трьох послідовних фаз розвитку Землі після геосфери і біосфери. Він називав ноосферу простором, де співдіють природа і суспільство. Тобто, це сфера, де людина своїм розумом впливає на розвиток природи і суспільства, а її діяльність стає ключовим фактором. Вернадський визначив ноосферу наступним етапом розвитку й новим станом біосфери, у якому людина, що володіє знаннями і технологіями, може трансформувати навколишній світ у планетарному масштабі. 

Хоча Вернадського вважають автором концепції ноосфери, терміном “ноосфера” вперше скористався французький священик П’єр Тейяр де Шарден у своїй роботі “Космогенезіс” (1922 рік). Вернадський, за одними відомостями, почув його від спільного з де Шарденом друга, французького філософа і математика Едуарда Ле Руа. Той згадував назву “ноосфера” на своїх лекціях, які 1927 року читав у престижному навчальному закладі Коледж де Франс. За іншими даними, Ле Руа є автором терміну “ноосфера” і працював над теорією ноосфери разом із Тейяром де Шарденом. Сам же Володимир Вернадський у своїх листах зазначав, що взяв ідеї Ле Руа про ноосферу з його статті “Походження людини та еволюція інтелекту”, щоб потім опрацювати ноосферну концепцію в контексті біогеохімії.

Де Шарден описував ноосферу як “мислячий шар, …що розташований вище за біосферу і не має з нею зв’язку”. Як теолог він називав ноосферу духовною сферою, якої людство досягне лише тоді, коли вийде з матеріального світу, тобто біосфери. Водночас Вернадський, який уважав себе “космічним реалістом”, був радше матеріалістом та атеїстом, тому вкладав у поняття ноосфери інший зміст. Він бачив її частиною біосфери, яку людина своєю діяльністю може трансформувати на фізичному рівні. Уже у своїй книжці “Біосфера”, виданій 1926 року, він писав, що інтелект дав змогу людям досягти місць, недоступних для будь-яких інших живих організмів, що ускладнює визначення істинних меж біосфери. Вернадський був переконаний, що людство безперервно еволюціонує, і навіть якщо розширення ноосфери призведе до якихось негативних наслідків, людський розум зуміє їх подолати. У цьому плані Вернадського можна назвати більш традиційним ученим за його французьких колег, які також працювали над концепцією ноосфери.

Свої роботи Вернадський написав у першій половині XX століття, коли багато сучасних наукових концепцій ще не існували або тільки зароджувалися. Тому ще цікавіше спостерігати, як ученому вдалося передбачити їхню появу й описати з погляду людини з минулого століття.

Перехід від біосфери до ноосфери і техносфери

У своїй роботі Вернадський змальовував біосферу як оболонку Землі з особливим термодинамічним полем, розвиток якої визначається діяльністю живих організмів. Людина — теж частина біосфери і, на думку вченого, “могутня геологічна сила”. Вернадський наголошував, що перехід до ноосфери — це не односторонній процес, а коеволюція, коли людина і природа еволюціонують спільно. Тобто людина, перетворюючи біосферу, сама змінюється під її впливом.

Уперше Вернадський публічно заговорив про біосферу на лекціях у Сорбонні. Він уважав, що діяльність людини — це нова геологічна сила, порівнянна за масштабом із природними процесами. “Живі організми є функцією біосфери і найтіснішим чином матеріально й енергетично з нею пов’язані, є величезною геологічною силою, що її визначає”, — стверджував Вернадський. Він зазначав, що людина порушує баланс біосфери, втручається в природні цикли і змінює склад планети. Як приклади масштабного впливу людини вчений вказував вирубку лісів, зміну водного режиму річок, видобуток корисних копалин.

Концепція біосфери з’явилася задовго до Вернадського. На початку XIX століття її описав Ламарк, а термін “біосфера” запропонував Зюсс 1875 року. Однак цілісне вчення про біосферу — заслуга, без сумніву, Володимира Вернадського. 

Вернадський був певен, що і його сучасники — свідки переходу біосфери в ноосферу. Людина за допомогою інтелекту змінила навколишнє середовище, свій життєвий простір і так само змінює своє майбутнє. Воно, на думку філософа, безпосередньо залежить від інтелектуальної діяльності людей, що живуть на планеті. І з трансформацією біосфери в ноосферу саме людина має встановити нові правила взаємодії з природою, більше не покладаючись на її процеси саморегулювання. Вернадський наполягав, що формування ноосфери — тривалий і складний процес, який передбачає зміну не тільки способів виробництва, а й самого людського мислення. Отже, перехід до ноосфери можливий тільки в контексті соціального прогресу, коли все людство поєднує зусилля для вирішення глобальних проблем.

Сучасні послідовники ідей Вернадського виділяють і техносферу — сферу, створену людиною за допомогою технічних засобів і технологій. Взаємодія техносфери з біосферою та ноосферою є важливим аспектом сучасної екологічної кризи. З одного боку, він посилюється через безконтрольний розвиток техносфери, з іншого — технології можуть допомогти у його подоланні (як, наприклад, перехід на відновлювані джерела енергії).

Головне з концепції ноосфери Вернадського

Досліджуючи закономірності розвитку життя Землі, Володимир Вернадський дійшов кількох висновків, які лягли в основу його поглядів на ноосферу.

• Жива матерія на Землі ніколи не виникала з неживої, а життя — унікальне та самодостатнє явище.
• У геологічній історії Землі немає “неживих” періодів, життя на нашій планеті існувало завжди і при цьому відігравало ключову роль у її формуванні.
• Сучасна жива матерія генетично пов’язана з усіма живими організмами минулого, що підтверджує еволюційну спорідненість всього живого на Землі.
• Жива речовина сьогодні має такий же сильний вплив на земну кору, як і в попередні геологічні епохи.
• У будь-який момент часу в живій речовині є постійна кількість атомів (закон збереження живої матерії).
• Сонце є джерелом життя на Землі, оскільки енергія живої матерії — це перетворена та накопичена енергія Сонця.

На ці тези спиралося вчення про ноосферу, з якого можна вирізнити три ключові ідеї. Перша — про геологічну вічність життя. Вернадський уважав, що це може бути проявом космічного початку, зв’язку Землі з космосом. І зараз ця ідея спонукає людину шукати ознаки життя за межами рідної планети. Друга ідея — про людину як потужну геологічну силу, здатну перетворювати біосферу в масштабах природи. При цьому вчений попереджав про можливі руйнівні наслідки діяльності людини, але вірив, що люди зможуть жити в гармонії із природою. А третя ідея полягає в тому, що шлях до ноосфери прокладає наукова свідомість та поширення знань. Сам Володимир Вернадський мріяв про створення міжнародної мережі науково-дослідних інститутів, які займалися б вивченням біосфери і допомагали людям ставитися до неї відповідально.

Майже через 100 років, у XXI столітті, вплив людини на планету досяг критичних масштабів. І концепція ноосфери, запропонована Вернадським, стала не просто актуальною, а життєво необхідною для виживання людства. Сам учений наголошував, що становлення ноосфери пов’язане з величезною відповідальністю, покладеною на людей, і що розумне та усвідомлене ставлення до природи забезпечить гармонійний розвиток ноосфери.

Внесок теорії про ноосферу в сучасну науку

Вернадський вірив, що людська думка стала тією силою, яка формує планету і життя на ній. “Розум вводить у механізм земної кори нові потужні процеси, аналогічних яким до появи людини не було”, — писав учений. Він бачив у керованій ноосфері основу сталого розвитку та виживання людства.

Володимира Вернадського цікавили такі світові речі, як розподіл населення Землі, перехід від привласнювального сільського господарства до виробничого та розвитку наукового світогляду. Свої думки про ці та багато інших процесів він оформив у вигляді “Нарисів історії сучасного наукового світогляду”, які стали частиною книги “Праці з загальної історії науки”. І сьогодні ці та інші роботи великого вченого продовжують допомагати людям пізнавати зовнішній світ і знаходити відповіді на все ще актуальні питання. 

На жаль, багато робіт Вернадського за його життя так і не перетнули межі Радянського Союзу. Після смерті лише частина з них була перекладена англійською, французькою та ще кількома мовами. А повний переклад “Біосфери”, що вийшла 1926 року, опублікували лише 1997-го, за 52 роки після смерті автора.

Основні ідеї учення про ноосферу актуальні й донині. “Цей процес — повного заселення біосфери людиною — обумовлений ходом історії наукової думки, нерозривно пов’язаний зі швидкістю зносин, з успіхами техніки пересування, з можливістю миттєвої передачі думки, її одночасного обговорення всюди на планеті”, — писав Вернадський про глобальне поширення людства. І людина вже освоїла майже всі куточки Землі, а інформація поєднує людей у всьому світі завдяки інтернету. 

Водночас негативний вплив людини на планету посилюється, екологічні проблеми стали глобальними та загрожують біосфері. Людина, за словами Вернадського, стала “могутньою геологічною силою”, проте наразі вона часто спрямована на руйнування. Також вчений, який пережив дві світові війни, вважав виключення воєн із життя суспільства важливою умовою існування ноосфери. На жаль, воно досі не виконане — військові протистояння продовжуються, і російська агресія проти України це підтверджує.

Ноосфера і космос

У своїх останніх роботах Володимир Вернадський писав про можливість розширення кордонів біосфери та вплив космосу на її розвиток. Він наголошував, що життя на Землі неможливе без Сонця, і не виключав імовірність виникнення життя через бактерії, занесені з космосу.

Хоча вчення Вернадського прямо не вплинуло на космонавтику, його принципи співзвучні її розвитку. Концепція ноосфери має на увазі, що людство здатне вийти за межі Землі. Сучасна космонавтика слідує логіці, передбаченій Вернадським: від вивчення Землі до планів колонізації інших планет. Тобто ідеї вченого зараз знаходять свій відбиток в амбітних планах на подальше освоєння Сонячної системи з перспективою колонізації окремих планет. Та й багато інших проєктів, як-от супутниковий моніторинг Землі, реалізують уявлення Вернадського про розширення ноосфери за земні межі. Вчений навіть пророкував космічні подорожі за 15 років до польоту Юрія Гагаріна, адже зауважив, що ноосфера здатна запустити людей у “космічний простір”.

Учений Володимир Вернадський та його сучасники жили в період становлення ядерної епохи і задовго до того, як люди побували в космосі, прогулялися Місяцем і розшифрували геном людини. На початку XX століття, коли зароджувалася глобалістика, Вернадський передбачав, що людство зможе видозмінювати біосферу в планетарному масштабі, і що розум та наукове знання відіграють ключову роль у цьому процесі. Хоча багато робіт вченого за життя були недоступними для світової наукової громадськості, його ідеї про ноосферу, біосферу та роль людини в еволюції планети виявилися пророчими і залишаються актуальними. Нині людство зіткнулося з глобальними екологічними проблемами, і запропонована Вернадським концепція ноосфери стала ще актуальнішою, оскільки декларує необхідність розумного та відповідального ставлення до природи заради майбутнього всієї планети.