1 квітня — чудовий привід поглянути на серйозні події крізь призму гумору та іронії. Бо навіть така солідна галузь, як космічна, подеколи сповнена кумедними подіями. Пранки у невагомості, несподіванки у відкритому космосі та справжнє безглуздя космічного масштабу. До 1 квітня ми зібрали для вас топ космічних курйозів, що траплялися з астронавтами, інженерами й навіть цілими космічними агентствами за роки розвитку космонавтики. Сьогодні — згадуємо та посміхаємося.
Космічний бутерброд
Протоколи безпечної поведінки у космічному просторі — це не просто примхи планувальників місії і теоретиків з космічних агентств. Кожен із них має під собою чітку аргументацію стосовно того, чому деякі речі все ж таки не слід робити під час подорожі на космічному кораблі. Щоправда, астронавти NASA далеко не завжди їх дотримуються. Особливо, коли достобіса голодні.
Саме такий курйоз стався під час однієї з пілотованих космічних місій програми Gemini, яка була своєрідною підготовкою NASA до майбутньої висадки людства на земний супутник у межах місячної програми Apollo. Космічну місію Gemini 3 запустили 23 березня 1965 року з метою демонстрації можливостей двомісного пілотованого космічного корабля Gemini — якраз на базі цього прототипу в NASA пізніше з’явився тримісний корабель Apollo. Екіпажем Gemini 3 стали два досвідчених пілоти NASA: командував кораблем Вірджил “Гас” Гріссом, а Джон Янг був другим пілотом місії.
Джерело: NASA
Ракета з космічним кораблем стартувала штатно, вдалим був і маневр відокремлення космічного корабля з астронавтами, після чого той вийшов на свою заплановану навколоземну орбіту. Коли друга година космічного польоту добігала кінця, у тісному просторі пілотованої капсули Gemini 3, на висоті понад 200 км над Землею, між двома членами екіпажу відбулася доволі дивна бесіда:
Янг: “Гей, Гасе, як щодо бутерброда з солониною?”
Гріссом (сміючись): “Звідки ти його взяв?”
Янг: “Я його просто проніс”.
Гріссом: “Це занадто”.
Виявилося, що перед стартом Джон Янг придбав у буфеті бутерброд з солониною, та недовго думаючи, поклав його до кишені свого скафандра, не попередивши жодного фахівця місії, включно зі своїм командиром. Пізніше космонавт зізнався, що не планував заздалегідь цього робити — ідея подивитися, як поводитиметься їжа у невагомості, виникла спонтанно.
Янгу і справді вдалася його бутербродна реклама — забувши про протоколи безпеки, Гріссом взяв сендвіч і відкусив від нього шматок, але одразу помітив, що крихти хліба відокремилися під час укусу та почали літати кабіною Gemini 3. Маленькі крихти могли натворити біди: потрапити у електричне обладнання космічного корабля і навіть спричинити коротке замикання, що вже прямо загрожувало життю астронавтів. Тож недоїдки швидко вирішили сховати назад у кишеню скафандра Янга.
У аерокосмічному агентстві, звісно, така витівка зголоднілих співробітників захвату не викликала. Деяких фахівців з наземного центру управління польотами неабияк розлютила легковажність Джона Янга, однак більшість їхніх колег просто святкували успішне повернення астронавтів на Землю. Відтак ані командира корабля, ані другого пілота Gemini 3 вирішили не карати. Втім, уже для наступного пілотованого космічного польоту в NASA чітко прописали норматив: “Жодної незадекларованої їжі на борту космічного корабля”.
До того ж управлінню було невтямки, навіщо взагалі купувався той бутерброд з солониною, адже астронавтам місії Gemini 3 підготували повноцінний раціон харчування, який складався з набору спеціально запакованої ліофілізованої їжі, яку можна було відновити до придатного для вживання стану (розм’якшити), просто додавши всередину вакуумованих пакетів трошки прохолодної води з температурою 26,7 °C або вище.
Джерело: NASA
Проте виключення все ж таки бувають. 2001 року на МКС скуштували спеціально розроблену піцу з твердішим коржем для запобігання утворенню крихт, политу дуже густим соусом, щоб не відокремлювався від основи піци, загрожуючи забруднити увесь відсік станції. До того ж усі інгредієнти були холодними. Це їдло більше скидалося на перекус затятого холостяка або ланч безхатька, тож астронавти радо забули про будь-які експерименти з поїданням “недозволеного” на 23 роки.
Тільки у 2024 році до піци на МКС повернулися знову. Тоді у астронавтів уже з’явилося спеціальне обладнання, яке дозволило екіпажу самостійно приготувати піцу на орбіті Землі. Заморожену основу, доставлену на станцію однією з місій постачання, змазали соусом, виклали сир та інші начинки за смаком, після чого заготовку помістили у піч і дали пропектися. Зрештою кожен член тієї ротації екіпажу насолодився майже ідентичною земній гарячою піцою. Як пізніше згадували астронавти, ця космічна піца не лише урізноманітнила їхній раціон, але й створила дивовижну атмосферу домашнього затишку на орбіті в процесі її приготування.
Байки місячних гольфістів
Окрім бутербродів та піци, у космос іноді потрапляють й інші земні цікавинки. Так, командир екіпажу місячної місії Apollo 14 Алан Шепард після висадки та прогулянки поверхнею земного супутника спромігся зіграти у справжній космічний гольф.
Це сталося 6 лютого 1971 року, на другий день перебування посадкового апарата Antares (відокремлювальної частини космічного корабля Apollo 14) в районі Моря Дощів. Основні наукові завдання місії були виконані, й у астронавтів залишилося трохи вільного часу. Алан Шепард цим скористався. Він дістав із посадкової платформи свою іменну залізну модифіковану головку від ключки для гри в гольф Wilson Staff Dyna-Power 6, яку заздалегідь приберіг у відсіку для інструментів, і закріпив її прямісінько на металевій ручці інструмента для зачерпування зразків місячних порід. Далі послідували два точних (це теж жарт!) удари першої у світі гри у космічний гольф.
Навіть не питайте, що думали про цей додатковий багаж у NASA. За однією з версій, керівник космічної місії Боб Гілрут знав про задум командира Apollo 14, і дуже неохоче, але погодився на цю ідею, однак виключно після того як астронавт виконає всі заплановані завдання на Місяці. За іншою ж версією, в кращих традиціях свого космічного колеги Джона Янга, Шепард потайки проніс на борт головку від ключки для гольфа. У кожному разі, у центрі управління польотами перший позаземний удар по м’ячу для гольфа неабияк всіх здивував.
Оскільки Шепард був затятим гравцем у гольф, він дотримався всіх ритуалів правильного удару, одягнувши навіть спеціальну рукавичку, якими користуються гольфісти. Звісно, особливості місячної гравітації та скутість рухів у скафандрі для позакорабельної активності внесли свої корективи — обидва удари Шепард зробив лише однією рукою замість двох. Обидва були неточними — м’ячі пролетіли тільки кілька десятків метрів. Проте сам астронавт ніколи це не визнавав: в одному з інтерв’ю після повернення на Землю він заявив, що м’ячі від його ударів пролетіли “милі, і милі, і милі”. Схоже, гольфісти у розповідях про свої досягнення мало чим відрізняються від рибалок, що кожного разу ловлять найбільшу рибу у тій самій водоймі.
Астронавти добре бачили, куди саме впав м’яч після першого удару Шепарда, а ось другий вислизнув з поля зору обох через досить обмежену видимість крізь щиток космічного скафандра. На те, щоб з’ясувати, куди полетів другий м’яч, знадобилося цілих 50 років. Астрономічний ентузіаст, фахівець з візуалізації космічних знімків Енді Сондерс, роздивляючись зону посадки Apollo 14, спромігся знайти другий м’яч Шепарда — на відстані 22 м від місця удару. А от перший пролетів трошки далі — на 36,5 м.
Джерело: NASA
Щоб знайти легендарні м’ячі на фото 50-річної давнини, Енді Сондерс використовував спеціальну техніку штучного покращення зображень, яка називається накладання. Витративши загалом 10 000 годин на реставрацію фотографій, одержаних з усіх місій космічної програми Apollo, Сондерс навіть видав свою книгу Apollo Remastered, в якій оприлюднив понад 400 найякісніших знімків, зроблених за часи проведення американської місячної програми. Відтоді жартівлива витівка Шепарда перетворилася на справжню легенду. До речі, за роки, що минули з моменту цих ударів, ціна на м’ячі для гольфу зросла за курсом, вищим за біткойн — сьогодні кожен із них оцінюється щонайменше у $10 млн.
Всесвіту потрібна твоя сумочка!
У 2008 році зазнала тотального фіаско як космічна майстриня американська астронавтка з українським корінням — Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. Під час космічної місії STS-126 на шатлі Endeavour до обов’язків Гайдемарі та її колег, серед іншого, входив цикл зовнішніх робіт з технічного обслуговування Міжнародної космічної станції.
18 листопада 2008 року астронавтка вийшла у відкритий космос, щоб виконати технічні роботи з обслуговування механізму SARJ (Solar Alpha Rotary Joint), який забезпечує оптимальне положення сонячних панелей для отримання орбітальною станцією максимальної кількості сонячної енергії.
Як і будь-яка позакорабельна активність, діяльність Гайдемарі була вивірена покроково. Спочатку астронавтка мала очистити та змастити механізм обертання SARJ, а потім планово оглянути зовні його стан. За потенційного виявлення проблем технічного характеру Гайдемарі Стефанишин-Пайпер мала замінити несправні елементи SARJ. Саме через цей останній пункт астронавтка і взяла з собою сумку з інструментами для позакорабельної активності.
Джерело: NASA
Всередині торби з інструментами містилися два мастильні пістолети для змащування підшипників SARJ, скребок для очистки поверхні механізму, невеликий контейнер і мішок для сміття. Під час робіт зі змащування Гайдемарі помітила, що мастило з її пістолета витекло всередину сумки. Жінка спробувала видалити його звідти у відкритий космос, проте, схоже, не врахувала слизькість мастильної рідини. Сумка з інструментами вислизнула з рук Стефанишин-Пайпер і одразу набула легендарного статусу — вона перетворилася на найбільший об’єкт сміття, коли-небудь залишений астронавтами на орбіті.
Спочатку в NASA неабияк переймалися виникненням надзвичайної ситуації та навіть розпочали операцію з відстежування сумки, щоб переконатися, що та не становить загрозу ані орбітальній станції, ані космічному шатлу. Пізніше в космічному агентстві підтвердили факт того, що сумка з інструментами згоріла під час входу в атмосферу Землі. На щастя, ця втрата не залишила Гайдемарі без роботи, адже її компаньйон з позакорабельної активності, астронавт Шейн Кімбро взяв із собою запасний набір інструментів.
Інструменти подекуди губляться під час робіт у відкритому космосі, і випадок з Гайдемарі Стефанишин-Пайпер був не останнім. 2 листопада 2023 року (це, мабуть, справді роковий місяць для всіх сумок з інструментами, що перебувають у відкритому космосі) астронавти NASA Жасмін Могбелі і Лорал О’Хара виконували планове обслуговування сонячних панелей МКС.
Працюючи, Жасмін Могбелі випадково відпустила ручку своєї сумки з інструментами, і остання повторила долю торбинки Гайдемарі Стефанишин-Пайпер. От тут і з’являється нагода придумати нову конспірологічну теорію, мовляв, жінки-астронавтки з NASA таємно змовилися і навмисно позбавляються своїх сумочок з інструментами, аби уникнути сумлінної праці. Але у випадку Жасмін Могбелі загублені інструменти не знадобилися на цьому етапі технічних робіт, і команда продовжила виконання своїх завдань. Отже, шах і мат вам, конспірологи.
Планета мавп сягає меж космосу
Справжній пранк з перевдяганням влаштував на одній із ротацій на МКС американський астронавт Скотт Келлі. Під час місії з постачання обладнання на станцію Скотт Келлі виявив серед призначеного для нього вантажу акуратно запакований костюм горили. Дивний пакунок відправив своєму рідному брату астронавт у відставці Марк Келлі, як він згадував потім, “аби полегшити морально-психологічний стан брата, який уже майже рік перебував на орбітальній станції”. Що ж, можливо, свій психологічний стан Скотт Келлі й поліпшив, чого не скажеш про його колег з орбітальної станції.
Іще один цікавий нюанс цієї історії полягає в тому, що це був уже другий костюм горили, відправлений Марком Келлі братові на МКС. Вперше костюм він спробував надіслати на орбітальну станцію космічним кораблем SpaceX Dragon під час місії CRS-7 у червні 2015 року. Але тоді другий ступінь ракети Falcon 9 почав руйнуватися внаслідок несправності у кріпленні гелієвого балону, через що весь вантаж місії (включно з мавпячим костюмом) було втрачено.
Коли другий пакунок все ж таки дістався МКС, Скотт Келлі вирішив не гаяти часу. Об’єктом свого жарту він обрав британського астронавта Тіма Піка. У лютому 2016 року Келлі перевдягнувся у костюм горили і заховався у велетенську білу коробку. Коли Тім Пік заходився її відкривати, його колега вистрибнув з неї і почав літати за Тімом по всьому відсіку МКС. Відео витівки оприлюднив сам Келлі на своїй персональній сторінці у Х (тоді ще Twitter). За роки, що минули відтоді, воно набрало мільйони переглядів.
Утім, під час інтерв’ю 2022 року Скотт Келлі все ж таки виклав карти на стіл, зізнавшись: те, що спочатку мільйони глядачів на Землі сприйняли за справжній пранк, було добре зрежисованою зйомкою. Його напарник знав, що на нього чекає, відкриваючи білу коробку. Добігав кінця річний термін перебування астронавта на МКС, тож він наважився спробувати себе у ще одній ролі — кінорежисера. Зрештою він став режисером, сценаристом, оператором і головним актором своєї версії “Планета мавп сягає меж космосу”, залучивши британця Тіма Піка у скромному камео.
Джерело: pappysgoldenage.blogspot.com
Щоправда, окрім британця Піка, інші члени тодішньої ротації МКС не здогадувалися, що на станції завівся волохатий чужинець. Якось “горила” у особі Келлі навіть завітала у російський відсік станції, довівши космонавтів до нервового сміху (добре, що стріляти не почали). Іншим разом Скотт проник у своєму костюмі до спальні колеги-астронавта, заліз у ліжко та вистрибнув звідти, щойно бідолаха почав готуватися до сну.
Повернувшись на Землю у 2016 році, Скотт Келлі, якому тоді виповнився 51 рік, невдовзі вийшов на пенсію. Він донині тепло згадує свою костюмовану вечірку на МКС, наголошуючи, що головною метою його мавпячих витівок було привернути до космосу увагу дітлахів, які особливо полюбляють тварин. “Не кожного ж дня ви можете побачити горилу на орбіті? Я думаю, це мало крутий вигляд!” — підсумував колишній астронавт.
Аромати космічного походження
У космічному вакуумі немає запахів, але багато астронавтів, що перебували тривалий час на МКС, описували специфічні запахи всередині орбітальної станції. Так, вони часто його класифікували як металевий, бензиновий, пороховий, або навіть як сморід від пригорілого стейка. Існував і опис, що характеризував запах як “суміш спортзалу, їдальні та лабораторії”. Давайте чесно, вам теж уже перехотілося мандрувати до зірок?
Це дійсно так, космос справді для наших людських сенсорів неприємно пахне всередині космічного корабля або орбітальної станції. Здебільшого це відбувається, бо ультрафіолетове випромінювання Сонця розщеплює молекули кисню, в результаті чого утворюється озон, який має специфічний металевий аромат. За припущенням астронавта Кріса Гетфілда, космічне випромінювання, що надходить ззовні на МКС, впливає на металевий каркас станції, окислюючи його та іонізуючи молекули, внаслідок чого в повітря всередині станції потрапляє тонкий шлейф від металевих хімікатів, який і відчувають астронавти як запах пороху. В певному сенсі це дуже скидається на процес випаровування.
Схожі аромати відчували й астронавти місячних місій Apollo, коли поверталися на Землю з кількома кілограмами зразків місячного ґрунту. Пороховий душок від місячного реголіту та пилу був особливо відчутний у тісному просторі посадкового апарата в перші хвилини, щойно астронавти знімали свої скафандри. Проте ейфорія від вдалої міжпланетної подорожі була настільки висока, що екіпаж одразу назвав цей запах “ароматом перемоги”.
Джерело: NASA
Утім, як ми знаємо ще з часів Римської імперії, pecunia non olet, що в перекладі з латини означає: “гроші не пахнуть”. Тож навіть таку суперечливу річ, як космічні аромати, монетизували. Так, за спогадами астронавтів, які особисто понюхали, як пахне космос, вдалося створити парфуми — Eau de Space. Один флакон ємністю у 100 мл сьогодні можна придбати на сайті компанії, сплативши близько $66. Щоправда, багатьом поціновувачам космосу зовсім не до вподоби його штучно комбінований земний аромат. У рейтингу парфумів Eau de Space наразі набирає 2,13 бала з 5 можливих, а серед основних його відтінків користувачі виділяють: металевий, пластиковий та димний. Що ж, такий букет аж ніяк не гарантуватиме вам успіху на першому побаченні.
Як бачимо, за всієї своєї серйозності космічна діяльність не позбавлена кумедних курйозів, які інколи трапляються з астронавтами на орбіті. Всі вони вже стали частиною космічного фольклору, що переказуються як справжні легенди, в які іноді складно повірити. Втім, вони й досі примушують нас посміхатися.
