Останніми роками світ усе далі просувається у бік розмежування та оновленої геополітичної конфронтації. Утворені на Землі нові союзи поступово переміщаються й до відкритого космосу. Сьогодні вони об’єднані однією спільною метою — підкорити Місяць.
Американській місячній ініціативі Угоди Артеміди (Artemis Accords, АА) Китай протиставляє своє бачення присутності на Місяці — проєкт Міжнародної місячної дослідницької станції (International Laser Ranging Service, ILRS). З кожним роком ці дві різні програми залучають до своїх лав усе нових країн-учасниць. І якщо деякі з них мають необхідні космічні технології для розвитку спільної справи, інші, здається, прагнуть доєднатися до одного з таборів з суто економічних міркувань та через політичні преференції.
Система противаги
Угоди Артеміди, запропоновані 2020 року США як необов’язкова міжнародна ініціатива з дослідження космічного простору та небесних тіл у мирних цілях, одразу ж зазнала критики з боку двох провідних політичних опонентів американців — рф та Китаю.
Попри те, що текст AA повністю виключав розгортання будь-яких типів зброї задля зміцнення своєї присутності в космосі, наголошуючи на мирному аспекті космічних досліджень, росіяни з китайцями вгледіли у домовленостях певний американоцентризм. І у цьому справді була своя логіка — як провідна космічна держава світу саме США вкладали левову частку ресурсів задля підкорення Місяця, пропонуючи всім іншим зацікавленим гравцям партнерство на цьому шляху. Отже, було б вельми дивно, якби Сполучені Штати раптом відмовилися від лідерства у власній же космічній програмі.
Прагнучи посилити роль своїх країн у якості провідних космічних держав, Китайське національне космічне управління (China National Space Administration, CNSA) з російським роскосмосом підписують у березні 2021 року угоду щодо створення Міжнародної місячної дослідницької станції, яку наразі планують розмістити в районі південного полюса земного супутника, де, за попередніми оцінками, криється багато покладів водяного льоду. П’ять послідовних місій з будівництва ILRS, як передбачається, відбудуться у чотирирічний період (з 2031 до 2035 року), а до кінця 2028-го космічним агенціям, залученим у проєкт, належить затвердити базову модель майбутньої місячної станції.
Варто зазначити, що навіть якщо абстрагуватися від сучасних реалій стратегічного протистояння між Китаєм і США, та уявити, що Піднебесна висловила бажання взяти участь в Artemis Accords — самі американські закони не дали б їй такої можливості. Йдеться про славнозвісну “поправку Вольфа” від 2011 року, яка на рівні Конгресу забороняє американським аерокосмічним компаніям, зокрема й NASA, співпрацювати з КНР у питаннях дослідження космосу чи обміну космічними технологіями. Тож у певному сенсі саме американська політика опосередковано й призвела до ситуації, в якій альтернатива AA у особі ILRS стала можливою.
Інші кроки американців з підвищення свого домінування у світі, до яких вони вдалися опісля завершення Холодної війни, також мали свої наслідки — багато країн, що вступили у конфронтацію зі Штатами, змушені були шукати нових покровителів, яким і виявився зростаючий економічно та технологічно Китай. Космічний сектор цієї країни невпинно посилюється, пропонуючи своїм потенційним партнерам сприяння у вибудовуванні їхніх власних економічних секторів.
Багато в чому саме політичний та економічний аспекти відіграють велику роль у процесі заохочення тих або інших країн до космічної співпраці. І розглядаючи розгортання подій навколо обох ініціатив з підкорення Місяця, вже зараз можна дійти висновку, що ані АА, ані ILRS не є виключенням з цього правила.
ILRS: потенціал учасників
Наприкінці квітня 2023 року КНР заявила про створення Міжнародної організації співробітництва місячної дослідницької станції (International Lunar Research Station Cooperation. Organization, ILRSCO) — першої транснаціональної установи для координації та взаємодії між країнами-учасницями на шляху побудови ILRS. З цього моменту до китайсько-російської ініціативи почали долучатися й інші країни, першою з яких стала Венесуела, підписавши в липні 2023 року угоду з КНР щодо співпраці у побудові ILRS.
Розвиток космосу у Венесуелі — доволі молоде починання, адже Боліваріанське агентство космічної діяльності (Agencia Bolivariana para Actividades Espaciales, ABAE) засноване лише у 2007 році, і за неповних 20 років свого існування не зробило великого внеску у розвиток аерокосмічного сектора. Проте стала співпраця у космічній сфері з такими країнами, як Бразилія, Уругвай, КНР та Індія, дозволила залучити до лав ABAE понад 1000 фахівців, а також запустити три супутники, першим з яких став телекомунікаційний Venesat-1, розгорнутий 2008 року.
Маючи надто малий технічний та матеріальний ресурс для розвитку й становлення власного космічного сектора самотужки, Венесуела звернулася по допомогу до більш розвинених країн — поширена практика для аутсайдерів глобального космічного сектора. Зі свого боку ABAE погодилося надати CNSA доступ до своїх наземних станцій, які, вочевидь, будуть використані для комунікації космічних апаратів із Землею під час майбутніх місячних подорожей з розвідки та будівництва ILRS.
Станом на сьогодні до проєкту з будівництва ILRS долучилися: КНР, рф, Білорусь, Венесуела, ОАЕ, Пакистан, Азербайджан, ПАР та Єгипет. Формально, список країн, які беруть опосередковану участь у ініціативі, ще більший, адже до неї приєдналася ще й Азійсько-Тихоокеанська організація з космічного співробітництва (Asia-Pacific Space Cooperation Organization, APSCO), до складу якої входять, окрім КНР, також Бангладеш, Іран, Таїланд, Монголія, Пакистан, Перу, Індонезія і Туреччина. Участь у проєкті беруть і компанії з самого серця Європи, як-от швейцарська Nano-SPACE. Іще одна незалежна європейська установа — Адріатична аерокосмічна асоціація, розташована у Хорватії, теж допомагатиме Піднебесній у дослідженні глибокого космосу.
Деяким країнам із цього списку справді до снаги сприяти Китаю у його довготривалих місячних планах. Згаданий вище швейцарський Nano-SPACE — стартап, заснований 2018-го, вже кілька років поспіль виконує для своїх клієнтів замовлення з будівництва високоінтегрованих мехатронних підсистем та компонентів, які цілком реально застосувати у цілій низці космічних апаратів і приладів. Досвід створення нових компонентів і модулів, а у ширшому розумінні — й провадження комерційного бізнесу, дійсно може стати в пригоді Китаю, який лише нещодавно вирушив шляхом зміцнення власного приватного аерокосмічного сектора, хоча й дещо сповільнивши останніми роками темпи залучення туди коштів.
Певні потужності, базовані на радянському досвіді, має й росія. Так підказує нам логіка, але в путінській країні мало що підпорядковується її законам: всупереч ній прямує навіть сама космічна програма рф. Так, запущена минулоріч станція “Луна-25” мала стати другою підготовчою місією у програмі ILRS після вдалої спроби КНР з посадки на зворотний бік Місяця космічного апарата Chang’e-4.
Утім, у російській космічній програмі привиди минулих успіхів явно домінують над досягненнями сьогодення. “Луна-25” не спромоглася доставити 30 кг корисного вантажу на земний супутник — зв’язок зі станцією був втрачений під час спроби посадки модуля через неправильно розраховану траєкторію орбіти космічного апарата. Звісно, роскосмос не забарився виступити з планами запустити на Місяць другу версію “Луни-25” у 2025 або 2026 роках.
Заплямовано на сьогодні космічний імідж росіян і через проблеми з пілотованими кораблями “Союз” та “Прогрес”, які останніми роками вже тричі зазнавали витоку охолоджувальної рідини, перебуваючи на стиковці з МКС. Тобто, зараз усе більш помітним стає той факт, що одна з країн-засновниць програми ILRS (у особі рф) явно гальмує іншу (КНР).
Поява в програмі ILRS інших учасників — куди менш змістовна. Наприклад, космічний сектор Єгипетського космічного агентства, яке наразі є крайнім підписантом домовленостей зі CNSA щодо участі в ILRS, очевидно перебуває у зародковому стані. Ба більше, розвиток єгипетського космосу у ХХІ сторіччі повністю залежить від китайців: у 2019 році саме КНР заходилася зводити Центр збирання, інтеграції і тестування супутників у Каїрі (Satellite Assembly, Integration and Test Center in Cairo, AIT).
Після чотирьох років будівництва, у 2023-му, AIT почав свою роботу, заохочуючи багато фахівців (переважно з Африканського континенту та Близького Сходу) до участі у своїх проєктах. Таким чином, за прямого сприяння своїх китайських партнерів, єгиптяни намагаються допомагати розповсюдженню технологій конструювання та експлуатації супутників на континенті, претендуючи на те, щоби стати одним із лідерів Африки у цій сфері.
Вочевидь, запрошуючи до участі в ILRS явно не розвинені у космічному плані держави на кшталт Монголії, Таїланду, Венесуели та Єгипту, Китай намагається грати в довгу. Сьогодні країна вкладає великі кошти у процес популяризації супутникової і космічної галузей у державах, які до того мали доволі опосередковане уявлення про них. Виконуючи замовлення з будівництва нових космічних центрів, заводів та дослідницьких лабораторій, Пекін не лишень заробляє гроші тут і зараз, але й прив’язує ці країни до своєї космічно-промислової бази. Це конструює ситуацію, в якій держави — партнери КНР у космічній сфері будуть вимушені наслідувати своєму “старшому братові” у питаннях розвитку та інтеграції будь-яких нових космічних технологій.
Інша очевидна бенефіція для Китаю — вирощування нових професійних кадрів у цій галузі. Активне сприяння обміном досвіду та надання доступу до власних ракетно-космічних технологій свідчать, що Пекін робить інвестиції саме у інтелектуальний потенціал членів ILRS, поступово відходячи від стратегії виконання космічних замовлень під ключ, як це було раніше. І якщо зараз такі кроки не всім здаються очевидними, вже за десять років, коли почнуть втілюватися у життя перші місії з будівництва ILRS на поверхні Місяця, можливо, їх виконають саме зусиллями найменш розвинутих на сьогодні учасників китайської місячної програми. І лише час здатен довести або спростувати цю тезу.
Artemis Accords: потенціал учасників
Зовсім інша картина спостерігається у американській ініціативі Artemis Accords. Станом на кінець січня 2024 року свої підписи під угодами поставили представники 34 країн, серед яких є й учасники з величезною космічною історією та досвідом — взяти хоча б Німеччину, країну, де народилися перші балістичні ракети.
На відміну від рф, Німеччина ухвалила вірне рішення щодо своєї політики у ХХ сторіччі. Згідно нової космічної стратегії, затвердженої у вересні минулого року, вона заохочує розвиток власного аерокосмічного сектора, залучаючи до процесу низку амбітних комерційних гравців, зокрема і стартапи, однак робить це виключно з урахуванням важливості збереження нашої планети.
Іншою важливою метою Німеччини є залучення космічних технологій для вирішення проблематики змін клімату. Результат такої політики помітний у порівнянні — замість вливання мільярдів доларів у військово-космічні технології, чим заклопотана рф, Німеччина прагне зробити Землю безпечнішою за допомогою ресурсів орбіти. Країна також проводить грамотну політику з підготовки — тільки в одному Німецькому аерокосмічному центрі (DLR), провідній космічній організації країни, зараз працює понад 7400 співробітників. Та у питанні справжньої інтелектуальної праці (якою, на нашу думку, є й дослідження космосу) кількість ніколи не дорівнює якості. Скажімо, станом на 2021 рік у роскосмосі було задіяно понад 180 000 співробітників у складі 31 підрозділу, проте все одно мотлохом на поверхню Місяця вкладаються саме російські дослідницькі “Луни”.
Сильною стороною Artemis Accords можна сміливо назвати й участь у них Франції — країни, що стояла біля витоків появи одного з потужніших ракетних концернів Європи Arianespace. Французьке космічне агентство (Centre National d’Etudes Spatiales, CNES) водночас є провідним членом Європейського космічного агентства (European Space Agency, ESA). За роки свого членства у організації CNES разом зі своїми європейськими колегами втілило масу легендарних космічних місій, серед яких Jason, SMOS, Corot, Swarm, Rosetta та Mars Science Laboratory. Країна активно розвиває свій комерційний сектор супутникового моніторингу (SPOT, Pléiades, METOP/IASI), геопросторової обізнаності та супутникової телекомунікації. І саме CNES відіграє одну з ключових ролей у розробці європейського аналога GPS — Galileo.
Попри прагнення КНР поглибити свою співпрацю з країнами Південної Америки та Карибського басейну (CELAC), не всі з них жадали цього насправді. Бажання приєднатися до китайської ініціативи ILRS задля “збалансування геополітичної ситуації у світі” свого часу висловлювала, зокрема, Бразилія. Такі наміри бразильців не стали несподіванкою — обидві країни входять до складу міждержавного економічного об’єднання БРІКС (абревіатура утворена першими літерами назв країн, що сформували цей альянс: Бразилія, росія, Індія, КНР та Південна Африка). Однак потуги бразильців крокувати нарівні з комуністичними братами зі Сходу виявилися безуспішними, тож 15 червня 2021 року Бразилія стала 12-ю країною, що поставила свій підпис під Угодами Артеміди, залучивши увесь Південноамериканський континент в парадигму саме американського бачення позаземної присутності людини.
Отже, Бразилія була першою (але не останньою) країною з блоку БРІКС, яка відмовилася від спільного з КНР підкорення Місяця. А от справжньою темною конячкою, яка відмітилася своїм підписом під АА, виявилася Індія. На сьогодні Індійська організація космічних досліджень (Indian Space Research Organisation, ISRO) дійсно володіє технологіями для доставки та поширення своєї присутності на Місяці. Так, минулоріч Індія стала четвертою країною, яка власними силами доставила корисний вантаж у найпівденнішу точку земного супутника, вдало посадивши там свій космічний апарат Chandrayaan-3.
Значною мірою долучення Індії до AA стало несподіванкою для світової геополітики, адже впродовж багатьох років країна підтримувала міцну співпрацю з рф як у оборонному, так і у аерокосмічному секторі. Кілька десятиріч поспіль Індія довіряла власну безпеку російській зброї, а свої супутники — російським ракетам. Та останніми роками Індія зробила великий крок до зближення із традиційно прозахідними країнами південноазійського регіону, підписавши Чотиристоронній діалог з безпеки (Quadrilateral Security Dialogue, QUAD), учасницями якого, крім неї, є Японія, Австралія та США.
За цим відбулося й залучення Індії до Ініціативи з підвищення стійкості ланцюгів поставок (Supply Chain Resilience Initiative, SCRI), участь у якій надала країні можливість розпочати процес зменшення китайського економічного впливу, посиливши рівень економічних відносин з іншими членами SCRI — Австралією та Японією. До того ж постачання у межах SCRI відкрило вікно для закупівлі космічного комплектування та компонентів японського й австралійського виробництва.
Як і Бразилія, Індія була співзасновницею міжнародної економічної спільноти БРІКС. Цей факт і наштовхнув багатьох на думку, що Індія цілком логічно має долучитися саме до китайської ініціативи ILRS. Однак зміцнення власних позицій у південноазійському регіоні та стрімке зростання економіки зробило Індію більш самостійною щодо прийняття рішень, зокрема у процесі дослідження космосу. Вірогідно, саме членство у QUAD та SCRI стало тим самим ключем, що відкрив країні двері до участі в Artemis Accords.
Не слід забувати, що учасницею AA є й Україна — Державне космічне агентство підписало угоди у листопаді 2022 року. Ставши дев’ятою країною, що долучилася до місячної програми США, Україна насправді спроможна багато чого запропонувати Artemis. Наприклад, у цехах дніпровського ракетобудівного концерну “Південмаш” і КБ “Південне” виготовлялося комплектування і двигуни, на яких літали як американські Antares 230+ (для них підприємство сконструювало паливні баки та пневмогідравлічну систему першого ступеня ракети), так і європейські Vega C (тут КБ “Південне” розробило горлову вставку у соплі двигуна Zefiro-40, а також виготовило рідинний двигун РД-843 для четвертого ступеня ракети). Багаторічний досвід українських ракетних фахівців точно знадобиться під час виконання місій Artemis.
Проте розпочата росією кривава війна кардинально змінила плани України сприяти загальній справі підкорення Місяця в межах АА. Екзистенційна складова цього запеклого протистояння наразі полягає у тому, що, аби продовжити власне існування як держави, українським ракетним технологіям слід орієнтуватися виключно на військовий (а не науково-дослідний) сектор.
Земна політика переноситься на орбіту?
Деякі приклади приєднання країн до участі в АА чи ILRS мають очевидний політичний характер. Найбільш яскраво це помітно на прикладі Пакистану, який минулоріч вирішив доєднатися до китайської ініціативи всього за кілька місяців після того, як його головний конкурент у регіоні, Індія, підписала Artemis Accords. Конфронтація між Індією та Пакистаном, що триває вже не одне десятиріччя, подеколи призводячи навіть до військових сутичок, тепер перейшла й у космос, що став іще одним полем їхнього протистояння.
На превеликий жаль, подібна тенденція простежується не лише у випадку цих двох країн. Обидві угоди мають серед учасників не просто стратегічних опонентів, а навіть ворогів, що перебувають у стані гарячої війни (звісно ж, ідеться про Україну та росію). А от наявність украй полярних одна до одної сил ризикує взагалі поставити під сумнів мирний аспект втілення обох місячних програм. Існує великий ризик того, що погіршення ситуації на глобальній політичній мапі світу здатне призвести до вельми швидкого переносу конфронтації з земного простору на терени космосу.
Пряма заборона на співробітництво (та навіть простих переговорів) між NASA та CNSA, ініційована вже згаданою вище поправкою Вольфа, здається, залишає обом сторонам місце тільки для одного розвитку подій — постійно зростаючого рівня конкуренції між двома наддержавами у космічній сфері.
Найбільш вірогідно, що негативний сценарій із першими справжніми “зоряними війнами” може вийти назовні після виявлення на Місяці та інших небесних тілах ресурсів, боротьба за видобуток яких загрожує значно загострити ситуацію. Угоди Артеміди виступають за механізм утворення “зон безпеки” — областей на земному супутнику, де країни вестимуть свою діяльність із видобутку корисних копалин без ризику територіальних конфліктів та претензій з боку інших учасників.
І якщо на папері угод це має вигляд доволі змістовний та гуманістичний, слід пам’ятати, що Artemis Accords носять суто рекомендаційний характер. На даний момент часу ані АА, ані ILRS не мають жодної юридичної сили і базуються на суто технічних аспектах присутності людей на інших небесних тілах Сонячної системи. Цілком вірогідно, що політики майбутнього знайдуть консенсус у питанні розробки дієвого космічного законодавства та створять регуляторні органи, які могли би стежити за виконанням цих положень.
