Останні обговорення питання національної безпеки на Капітолійському пагорбі спричинили шквал занепокоєння, і напевне, аж ніяк не марного. 14 лютого голова комітету з розвідки Палати представників Майк Тернер повідомив, що розіслав усім членам Конгресу листи з інформацією щодо загрозливих та дестабілізуючих військових потужностей, які є на озброєнні у стратегічних суперників США.

Деякі анонімні джерела у Білому домі натякають, що може йтися про спробу рф розмістити ядерну зброю на орбіті для боротьби з американськими супутниками. 

Сутність загрози

Протисупутникова (ASAT) зброя прямого підйому була в наявності протягом всієї космічної історії людства, і вперше її випробували лише за кілька років після запуску першого штучного супутника на орбіту — 1959 року.

За увесь період свого існування подібні типи ASAT-озброєнь переважно використовувалися для кінетичного удару по супутнику-цілі, з розрахунку 1 ракета = 1 супутник. Точкові кінетичні удари, яких завдавали ці ракети, могли доповнюватися іншими методами контркосмічної боротьби: кібератаками, радіоелектронним перешкоджанням, лазерним засліпленням супутників тощо. Однак нова практика запуску великих супутникових сузір’їв (зокрема й військового призначення) могла сприяти еволюції подібної зброї, перетворивши її на справжню зброю масового супутникового ураження.

Схоже, саме на це й натякають останні дані американської розвідки, які просить розсекретити Майк Тернер. Росіяни дійсно зацікавлені в експериментах з ASAT ядерного ураження. Контрольований підрив ядерного заряду у космосі здатен спровокувати виникнення надпотужного електромагнітного імпульсу з великою площею охоплення. Потенційно, всього за одне застосування подібна зброя може призводити до втрат цілих кластерів супутникових сузірї’в, тоді як саме на супутникові мережі (на кшталт Transport Layer) спирається уся сучасна американська доктрина командування та управління на полі бою.

Найімовірніше, російська ядерна протисупутникова зброя може бути представлена в декількох варіантах: ядерна ASAT прямого підйому (яка запускається з атмосфери Землі за допомогою наземних пускових платформ або літаків) і коорбітальна ядерна ASAT (у вигляді супутників, які потенційно можуть оснащуватися ядерною зброєю малої потужності та здатні маневрувати, щоб наближатися до супутникових сузір’їв).

поточні російські космічні ресурси

Серйозна небезпека від висотного ядерного вибуху, націленого проти супутників на навколоземній орбіті (HALEOS), загрожує й довготривалими наслідками через потрапляння радіації у атмосферу Землі. Такий викид радіоактивних речовин може призвести до деградації та подальшого виведення з ладу супутникової електроніки через надмірний вплив радіоактивного випромінювання. Тож, підриваючи ядерний заряд на орбіті, рф здатна на певний час зробити окрему її ділянку непридатною для пересування інших супутників (які на момент вибуху опиняться на безпечній відстані та уникнуть прямого ураження). 

На сьогодні москва вже має досвід розміщення на орбіті супутників на ядерному паливі, що можуть генерувати додаткову енергію для утворення електромагнітних перешкод. Проте супутники з ядерним двигуном становлять значно меншу загрозу, оскільки не в змозі спричинити контрольований ядерний підрив у космосі з подальшим ураженням великого угруповання супутників супротивника.

Реальні спроможності московії

Постійно залякувати світ новими типами власних озброєнь — ця практика росії лишається незмінною для мало не кожного кремлівського режиму протягом останніх 100 років. Але для того, щоб розуміти справжні спроможності росіян щодо розміщення ядерної зброї у космосі, слід спиратися не на блеф кремлівської пропаганди, а на оприлюднені результати в учбових застосуваннях та вже наявний парк російських засобів доставки.

У росіян основним засобом доставки протисупутникової зброї на орбіту залишаються повітряні платформи, а саме висотний багатоцільовий літак МіГ-31 (у класифікації НАТО: FoxHound). Наразі на озброєнні російських ВКС (військово-космічних сил) перебуває принаймні 250 літаків цієї конструкції, представлених у декількох модифікаціях. У контексті цієї розповіді нас цікавить саме модифікація МіГ-31Д, яка може оснащуватися протисупутниковою ракетою 79М6 “Контакт”, призначеною для ураження низькоорбітальних космічних об’єктів. Перші спроби розробити цю зброю були ще за часів Радянського Союзу.

Російський МіГ-31Д з протисупутниковою ракетою 79М6 "Контакт"
Російський МіГ-31Д з кінетичною ракетою 79М6 “Контакт”

Вірогідно, саме на базі 79М6 “Контакт” були розроблені гіперзвукові маневрені ракети Х-47М2 “Кинджал”, які стали головним “вундерваффе” російської пропаганди. Але привід для занепокоєння все ж таки чималий — “Кинджали” дійсно продемонстрували високу здатність уникати перехоплення. За інформацією на початок січня 2024 року, наданою спікером пресцентру ЗСУ Юрієм Ігнатом, на той момент збройні сили збили тільки 25 ракет типу “Кинджал” (усі перехоплення виконані за допомогою американської протиракетної системи Patriot). Іншою причиною для тривоги є здатність Х-47М2 нести ядерний боєзаряд, що перетворює ракети цього класу на потенційних кандидатів для доставки ядерної ASAT-зброї на орбіту. “Кинджалами” оснащуються літаки модифікації МіГ-31К.

Ще одна модифікація Міг-31 з індексом “І” (скорочено від “Ішим”) — це спільний російсько-казахстанський проєкт, який пропонує використовувати реактивний літак у зв’язці з командно-штабним Іл-76МД для доставки 160 кг корисного навантаження на орбіту висотою від 300 до 600 км. Невідомо, на якому етапі зараз розробка цієї модифікації (жодного, бодай тестового застосування, на щастя, ще не відбулося), проте потенційна здатність доставляти на орбіту бойову частину вагою до 160 кг вельми турбує. Відомо і про розробку росіянами нової версії цього реактивного літака — МіГ-41, який прогнозовано стане наступником та головною бойовою машиною контркосмічної доктрини рф.

Іншим потенційним кандидатом на розміщення ядерної ASAT-зброї на орбіті є ракетні комплекси “Нудоль”, оснащені протисупутниковими ракетами А-235 (про результати їхніх випробувань ми розповімо нижче), які встали на озброєння армії росії 2020 року.

Розробка пускової платформи “Нудоль” почалася ще за часів СРСР, 1985 року, проте після розпаду червоної імперії проєкт призупинили, і поновили лише у 2011-му. А-235, якими оснащений комплекс, це модифікація іншої ракети — А-135 “Амур”, призначеної для цілей стратегічної протиповітряної оборони. 

Крім А-235, “Нудоль” може оснащуватися ракетами протибалістичної дії АBM-4 GORGON 51T6, заявлені характеристики яких свідчать про здатність вражати супутники й інші повітряно-космічні цілі на висотах від 50 до 1000 км та у радіусі охоплення 1500 км. Та навіть таких показників недостатньо для ураження деяких військових супутників США — принаймні, наявними на сьогодні кінетичними типами боєприпасів (оскільки, до прикладу, вищий рівень сітчастої супутникової мережі Transport Layer пропонує розміщувати супутники на висоті 1200 км).

ракетний мобільний комплекс "Нудоль"
Ракетний мобільний комплекс “Нудоль

Потенційним засобом доставки російських ядерних ASAT у космос може стати зенітно-ракетний комплекс С-500 “Прометей” або його новітня модифікація С-550, яку розробляють з 2021 року. За словами міноборони рф, ЗРК С-500 почали масово з’являтися у російській армії з 2022 року (саме тоді концерн ППО “Алмаз-Антей” запустив їхнє серійне виробництво), проте жодних підтверджень цому немає. В теорії, нова версія ЗРК С-500 суттєво відрізняється від попередньої генерації С-400 і може вважатися повноцінною бойовою машиною.

ЗРК С-500 "Прометей"
ЗРК С-500 “Прометей” потрапив до армії рф ще 2021 року, найімовірніше, у вигляді одного дослідного зразка. З того часу новин щодо оснащення армії цими комплексами, як і новин про їхнє застосування за два роки війни, немає
Фото: hi-news

Супутникова загроза, яку становлять С-500, передусім полягає в можливості їхнього масового розгортання та одночасного застосування. Обслуговування таких наземних систем ще й значно дешевше за утримання авіаційних платформ на кшталт МіГ-31. Для боротьби з космічними загрозами С-500 може використовувати ракети 77Н6, представлені у двох варіаціях: з конвенційною та ядерною бойовою частиною. Ймовірно, саме другий варіант можуть застосувати для ураження супутників шляхом спричиненого ядерним вибухом надпотужного електромагнітного імпульсу. 

21 червня 2016 року рф провела випробування ракети-перехоплювача 53Т6/ПРС-1 на казахстанському полігоні Сари-Шаган. Попри те, що вона розроблялась росіянами для перехоплення балістичних ракет міжконтинентального радіусу дії, її бойова частина може оснащуватися ядерним зарядом для підриву і генерації електромагнітного імпульсу.

Останній (і найменш досліджений) з можливих сценаріїв ураження американських супутників за допомогою ядерного протисупутникового озброєння може відбуватися не з Землі, а з космосу. Йдеться про новітні коорбітальні супутники, здатні наближатися до інших супутників на орбіті, застосовуючи різні методи для перехоплення та знищення своєї цілі. Заяви про розробку росіянами нової програми коорбітальних супутників “Буревісник” (також відомої як проєкт 14K168) лунали ще у 2018 році.

За даними звіту “Оцінка космічної загрози 2019“, презентованого Центром стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS), рф займається розробкою коорбітальних ASAT-супутників, починаючи з 2011 року. Дані, надані звітом CSIS за 2019 рік, збіглися з інформацією ще одного звіту від Safe World Foundation (SWF), який стосувався новітніх типів космічних загроз.

За дослідженням Барта Гендрікса (одного з провідних аналітиків SWF), апарати з найменуванням “Космос” 2491, 2499, 2504 і 2521 можуть бути частиною російського угруповання, спрямованого на відстеження та ліквідацію інших супутників. Новітні типи ASAT-супутників проєкту “Буревісник” можуть спрямовуватися на протидію високоорбітальним зондам на геостаціонарній орбіті (GEO), ще й завдавати шкоди угрупованням менших супутників — на низькій навколоземній орбіті (LEO).

У звіті є інформація й щодо координаційних дій російських та китайських супутників (SJ-12, SJ-15, SJ-17). Опосередковано це свідчить, що рф і КНР мають на меті багато спільних цілей щодо вдосконалення своїх протисупутникових програм. Майже п’ять років тому звіти, складені SWF і CSIS, застерігали, що рф з КНР досягли серйозних успіхів у розробці власних ASAT-систем кінетичного ураження, систем лазерного ураження, а також протисупутникових систем електромагнітної імпульсної зброї.

Попри зростаючий рівень небезпеки, використання росією коорбітальних ASAT-супутників з можливістю ядерного ураження дотепер залишається доволі недоцільним, оскільки країна має наземні можливості влаштувати контрольований ядерний вибух на орбіті Землі, які прогнозовано виявляються куди доступнішими та дешевшими. До того ж не слід забувати, що будь-яка нація, яка володіє ядерною зброєю, теоретично, може здійснити її контрольований підрив у космосі, і для цього їй не потрібно мати спеціалізовані протисупутникові засоби чи технологічно складні платформи. Однак і ураження внаслідок таких дій прогнозовано буде значно меншим. 

Перенесення ядерного стримування на орбіту?

Відтоді, як 1967 року було укладено Договір про космос (OST), питання розгортання ядерної зброї на орбіті, здавалося, вирішилось остаточно. Одне з ключових положень OST забороняло розміщення зброї масового знищення на орбіті, а також будь-які навмисні дії, що призводять до засмічення орбіти з подальшим унеможливленням її використання. Коли під документом поставили свої підписи двоє провідних власників ядерних арсеналів у світі — США та СРСР, з’явилися підстави сподіватися на економічний розквіт космічного сектора, на який не впливатимуть військові конфлікти, що спалахують на Землі.

Проте, якщо росіяни дійсно мають готові напрацювання для ураження ядерною зброєю орбітальних апаратів, це ставить під сумнів домовленості минулого сторіччя. До того ж рф вже не раз відверто демонстративно нехтувала положеннями, прописаними в OST. Останнім з таких прецедентів стало випробування протисупутникової кінетичної ракети А-235, запущеної з мобільної платформи наземного застосування “Нудоль” у листопаді 2021 року. Тоді росіяни випробували свою ASAT-зброю проти вже недіючого радянського супутника “Космос 1408” (до речі, побудованого в цехах головного аерокосмічного підприємства України, дніпровського “Південмашу”).

253 уламки супутника "Космос 1408" на діаграмі  Габбарда
Діаграма Габбарда, надана LeoLabs, на якій ідентифіковано 253 (з понад 1500) уламки супутника “Космос 1408” після влучання в нього ракети А-235

Запуск ASAT прямого підйому призвів до утворення 1500 дрібних уламків після ураження “Космосу 1408” (і це попри те, що ракета містила тільки кінетичну бойову частину). Шматки розтрощеного “Космосу 1408” попрямували орбітою та навіть загрожували зіткненням з Міжнародною космічною станцією. Тоді екіпажу МКС терміново передали інструкції щодо евакуації, тож космонавти кілька годин поспіль просиділи в евакуаційних капсулах, очікуючи на порятунок у разі можливої руйнації МКС. На щастя, того разу уламки пролетіли повз космічну станцію.

Заради справедливості слід зазначити, що рф — не єдина країна, яка проводила іспити ASAT-зброї на орбіті. До неї у ХХІ сторіччі це вже робили тричі: КНР (2007), США (2008) та Індія (2019). Проте саме російська протисупутникова ракета завдала найбільшої шкоди космічному простору.

Оскільки усі сфери нашого життя (разом з військовою) стають дедалі більше залежними від супутникового ресурсу, спроби інших країн націлитися на них викликають неабияке занепокоєння. Воно посилюється тим, що на сьогодні немає надійного правового механізму для запобігання подібним атакам, та й політика стратегічних суперників натякає, що у найближчому майбутньому подібні норми не будуть сформовані через крайню розбіжність у поглядах сторін, що конфліктують. 

США теж обмежені певними зобов’язаннями про заборону проведення випробувань ASAT-зброї прямого підйому, схваленими адміністрацією президента Байдена. Втім, наочна загроза, яка надходить від головних стратегічних опонентів США, може змусити американців відійти від цього наративу.

Вочевидь, відповідь США на нову загрозу не примусить довго на себе чекати. Сьогодні низка департаментів у Пентагоні серйозно переймаються не стільки відповіддю, скільки швидким усуненням наслідків від можливого ядерного удару росії у космосі. Підвищення стійкості американських військових супутників у космічному просторі є першим (але не останнім) кроком на цьому напрямку. Іншою можливою відповіддю має стати консолідація військових союзників США та початок розробки сумісних дій щодо прогнозування, відстеження і реакції на подібний вид ядерної загрози.

Іще одним імовірним варіантом розвитку подій вбачається політика перенесення ядерного стримування на орбіту. Зокрема, це може виразитися у взятих на себе відкритих зобов’язаннях США та союзників застосувати ядерну зброю проти супутників росії і КНР у разі початку подібної контркосмічної конфронтації з їхнього боку. Однак залишається відкритим питання, як саме американці зуміють відповісти подібним чином — після втрати власного ресурсу супутникової навігації, цілевказання та обізнаності про космічний простір, який може знешкодити потенційний ядерний підрив.

Утім, якою б не була американська відповідь, світові, схоже, час остаточно змиритися з крахом глобальної безпекової системи. Демонстративним нехтуванням минулими домовленостями (звісно, йдеться про Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності та положення Договору про відкрите небо і нового Договору про стратегічні наступальні озброєння, СНО) рф створює прецедент розширення гонки озброєнь у простір земної орбіти. І це, зі свого боку, є вкрай кричущим сигналом про остаточне завершення минулих юридичних зобов’язань між США та рф щодо обмеження виробництва наступальних, ракетних і протисупутникових озброєнь, та й демілітаризації космосу в цілому.