Космос на дотик: топ-7 найкращих планетаріїв та астрономічних музеїв світу

Астрономія значно менше привертала б увагу широкого загалу, якби до неї неможливо було доторкнутись. Під дотиком слід розуміти здатність нас як спостерігачів спробувати відчути та осмислити космос.

У сучасному житті провідниками у світ астрономії виступають планетарії — купольні космічні театри, де глядач може наочно роздивитися до найменших дрібниць, з чого утворюється космічний простір. Сферичний купол обсерваторії немов відсилає нас до тих самих принципів, які одного разу лягли у фундамент самої науки “про небесні сфери”. Мабуть, тому внутрішні стіни цих куполів часто виступають у ролі ореріїв (механічних моделей Сонячної системи), а також слугують опуклими екранами для показу широкоформатних наукових фільмів про наш Всесвіт за допомогою спеціальних сферичних проєкторів.

Більшість планетаріїв поєднують у собі ще й функції астрономічних музеїв, дозволяючи відвідувачам ознайомлюватися з технічними рішеннями, а інколи й реальними космічними апаратами, які використовувалися в місіях минулого. Цього разу ми склали для наших читачів ексклюзивну добірку найбільш заворожуючих планетаріїв світу, після відвідування яких напевне жодна людина ніколи не залишиться байдужою до астрономічної науки, що досліджує наш Всесвіт.

Eise Eisinga: найстаріший з діючих планетаріїв світу

Розпочнемо нашу подорож з голландської провінції Фрісландія, де у місті Франекер уже 243 роки функціонує Eise Eisinga — найстаріший з діючих планетаріїв Землі. Його історія розпочалася 1781 року, коли планетарій уперше відчинив свої двері у будинку чесальника вовни Ейзе Азінги.

Стелю обсерваторії Eise Eisinga прикрашала механічна модель Сонячної системи, створена Азінгою, що описувала цикли руху планет і супутників. Орерій на стелі Eise Eisinga був неймовірно точним приладом для свого часу. Система стримувань і противаг у механізмі орерія (яку Азінга зробив з годинникового маятника) була відкоригована настільки точно, що до сьогодні залишається актуальною фізичною моделлю, і демонструє максимально наближені до реального часу інтервали руху небесних тіл у нашій Сонячній системі. Навіть період оберту мініатюрного Місяця навколо позолоченої моделі Землі тут становить 27,32 дні.

За легендою, вовночесальник Азінга збудував планетарій, аби спростувати пророцтво про скорий кінець світу, яке поширював фризький священик Елко Альта. Згідно заяв преподобного, кінець мав настати від “швидкого та неминучого” зіштовхування планет Сонячної системи між собою. Тож, прагнучи розвіяти ці чутки та наочно продемонструвати містянам циклічний принцип руху об’єктів у Всесвіті, Ейзе Азінга вирішив звести у своїй вітальні мініатюрну ілюстрацію нашої Сонячної системи.

Від початку створення на стелі-орерії було тільки шість планет Сонячної системи, відомих на кінець XVIII сторіччя: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер і Сатурн. Пізніше астрономічна наука піде далі, відкриє й інші об’єкти Сонячної системи, проте дизайн стелі в Eise Eisinga залишиться таким, яким його замислював Ейзе Азінга.

У вересні 2023 року музей-планетарій у будинку Ейзе Азінги було додано до списку об’єктів Всесвітньої спадщини UNESCO під №13. Сьогоднішнє керівництво планетарію прогнозує, що це привабить нових відвідувачів, але навіть без цього звання планетарій у середньому відвідували близько 60 000 людей на рік. Планетарій Eise Eisinga — чудова частина астрономічної історії Нідерландів, про яку ви навряд чи чули раніше. 

Планетарій Німецького музею у Мюнхені

Попри те, що Eise Eisinga було засновано у Нідерландах ще у XVIII сторіччі, класичний вигляд планетаріїв як астрономічних кінозал зі сферичними кінопроєкторами, що відтворюють зображення зір і космосу на купольній стелі, з’явився тільки у ХХ сторіччі. Саме такий відеоформат розповіді про астрономію запропонував планетарій Німецького музею у місті Мюнхен, відкритий Оскаром фон Міллером 99 років тому — 7 травня 1925 року.

Простір Німецького музею у Мюнхені отримав одразу два планетарії. Так, перший — це планетарій Коперника, присвячений руху небесних тіл у Сонячній системі. А планетарій Птолемеїв першим у світі оснастили дзеркальним телескопом Görz, розміщеним у східному куполі, та інноваційним рефракторним лінзовим телескопом Zeiss, розробленим компанією Carl Zeiss Jena.

Пристрій давав змогу відтворювати на екрані проєкцію положення 4500 зір Чумацького шляху і функціонував у трьох основних режимах роботи: з симуляцією щоденного оберту Землі та зір за 50 секунд, дві й чотири хвилини. Спершу проєкцію зір відтворили лише для широти Мюнхена, проте згодом більш точні налаштування Zeiss дозволили симулювати вигляд нічного неба з будь-якої точки земної кулі.

Надалі технологія лінзових сферичних проєкторів серії Zeiss, конструкції Валтера Бауерсфельда, пошириться у всьому світові. Сьогодні їхні більш пізні модифікації можна зустріти чи не в кожному великому планетарії планети. На жаль, саме зараз найстаріший проєкційний планетарій Європи переживає своє чергове оновлення — 2022 року залу планетарію закрили на шестирічну реконструкцію. Відтак відвідати планетарій Німецького музею у Мюнхені вже з новим технічним обладнанням можливо буде тільки у 2028 році.

Планетарій Хайдена: найбільша модель Сонячної системи та директор-зірка

Нью-йоркський планетарій Хайдена є частиною Роуз центру Землі і Космосу (Rose Center for Earth and Space) і вперше відчинив свої двері 1935 року у Центральному парку. Проте тоді він мав зовсім інший вигляд, адже 1997 року оригінальну будівлю знесли після сміливого рішення повністю реконструювати планетарій, значно розширивши його розміри. Тож, яким він був, сьогодні можна дізнатися хіба що з фотографій.

Реконструкцію планетарію Хайдена, що завершилася лише 2000 року, знаменувала поява в його експозиції легендарної Сфери Хайдена — однієї з найбільших статичних моделей Сонячної системи, яка міститься у скляному кубі будівлі планетарію заввишки шість поверхів (так звана Зала Всесвіту Калмана). Сфера демонструє реальні співвідношення розмірів небесних об’єктів нашої Сонячної системи. Дизайн нової будівлі спроєктовано Джеймсом Полшеком і Тоддом Шліманом.

Основна експозиція планетарію Хайдена розміщується у Залі Всесвіту Калмана, площа якої становить близько 6000 м². Експозиція присвячена виникненню нашого Всесвіту та процесу формування Сонячної системи, в її центрі — модель Сонця, що зветься Сфера Хайдена. Ця велетенська куля вражає не тільки своїми розмірами. Всередині неї розташувався Зоряний театр (Star theatre) — зала для трансляції фільмів на екрані на округлій внутрішній стелі планетарію.

Після реконструкції у 1999-2000 роках планетарій Хайдена отримав нове обладнання для показу своїх наукових фільмів у високій роздільній здатності. Це був сферичний проєктор Zeiss Mark IX, що супроводжувався цифровою системою, здатною зробити 3D-візуалізацію Всесвіту на основі зображень, створених у реальному часі за допомогою комп’ютера Silicon Graphics.

У 2019 році, на урочистих заходах, присвячених 50-й річниці прибуття людини на Місяць, планетарію презентували шість лазерних HDR-проєкторів з високим динамічним діапазоном — Christie Eclipse RGB. Новітні проєктори здатні відображувати більш яскраві та насичені кольори без небажаних залишкових рівнів освітленості, а також демонструють відео у форматі UHD (4K) зі швидкістю відтворення зображення 60 кадрів на секунду.

Планетарій Хайдена цікавий не тільки своєю експозицією, але й керівництвом. Сьогодні його директором є, мабуть, один із найвідоміших популяризаторів астрономії — Ніл Деграсс Тайсон. Він займає цю посаду з 1996 року і на межі тисячоліть брав вирішальну участь у реконструкції будівлі планетарію. Наразі Ніл Тайсон є першим та допоки єдиним директором оновленого планетарію Хайдена.

Звісно, власну медійну популярність Тайсон використовує задля залучення до шоу планетарію своїх зіркових друзів із Голівуду. За останні 24 роки у науково-просвітницьких виставах планетарію Хайдена брали участь такі зірки, як Том Генкс, Роберт Редфорд, Гаррісон Форд, Вупі Голдберг та багато інших видатних артистів сучасності. Мабуть, більше ніде в світі ви не зустрінете таке вдале поєднання зірок земних і небесних. 

Планетарій Музею науки у Нагої

Іще один дивовижний планетарій і за сумісництвом астрономічний музей розмістився в японському місті Нагоя. Цей об’єкт вражає не лише внутрішньою експозицією, але й неперевершеністю власної архітектурної форми. Історія Музею науки у Нагої налічує всього 12 років, але він по праву заслуговує на почесне місце у нашому списку.

Велетенська металева сфера планетарію під назвою Brother Earth, де відбувається показ наукових фільмів, розташувалася прямісінько між двома основними будівлями Музею науки в Нагої: Будинком наук про життя (присвяченого переважно біології та анатомії) та Будинком науки й техніки (що висвітлює історію точних наук). Купольна металева сфера планетарію з’єднує ці два музеї між собою, утворюючи єдиний спільний простір.

Японська мова — не найлегша для нашого, європейського сприйняття. З огляду на цю обставину керівництво планетарію у Нагої подбало, щоб ознайомитися з експозицією музею могли й не японськомовні відвідувачі — спеціальний застосунок для смартфонів перекладає дописи на всіх експонатах музею на англійську, китайську чи корейську мови. Тож, перед тим як завітати до планетарію в Нагої, слід завчасно встановити на свій гаджет відповідний софт.

Діаметр сферичного купола планетарію становить 35 м, а всередині зали можуть одночасно розміститися до 350 глядачів — тобто станом на сьогодні планетарій Музею науки у Нагої є другим за розміром планетарієм нашої планети. (Прикро, але пальму першості тут тримає планетарій у Санкт-Петербурзі, якому, зі зрозумілих причин, немає місця у нашій добірці.)  

Планетарій Адлера: найстаріший планетарій Америки

1930 року американський бізнесмен та меценат Макс Адлер заснував у Чикаго перший планетарій на території США (та перший — за межами Європи), який назвали на його честь: планетарій Адлера. Спочатку планетарій планували побудувати як частину Чікагського музею науки та промисловості, однак згодом проєкт став повністю самостійним, змінивши своє первісне розташування — новим місцем для нього обрали набережну на березі озера Мічиган.

На момент відкриття планетарію його сферичний кінопроєктор Zeiss Mark II (перша модель якого на десять років раніше з’явилася у мюнхенському планетарії) був справжнім витвором технологічного мистецтва не тільки у США, але й у всьому світі. Кінопроєктор важив майже тонну та обертався на 360°, проєктуючи зображення понад 4500 зір на внутрішній бік купола планетарію. Перша заміна кінопроєктора припала на 39-ту річницю функціонування планетарію та співпала з надважливою для людства подією — висадкою астронавтів NASA на Місяць під час місії Apollo 11 у 1969 році.

Попри вельми поважний вік та відносно невеликий розмір, увесь період свого існування Адлерівський планетарій сумлінно крокував у ногу з часом, постійно поповнюючи експозицію та модернізуючи обладнання своєї сферичної кінозали. Його купольний театр сьогодні здатний вмістити до 199 відвідувачів. А починаючи з 2011 року, повної модернізації зазнало й обладнання для показу — було отримано нову модифікацію сферичного проєктора. 

Постійна експозиція планетарію Адлера містить точну копію американського корабля Gemini 12, який NASA використовувало під час своїх місячних місій. Космічний корабель розміщується у залі планетарію, присвяченій дослідженням Місяця. Цей простір також відомий своєю знаменитою “Місячною стіною”, що дозволяє відвідувачам відчути вільний політ над поверхнею земного супутника у спеціальній кімнаті для симуляції. 

Планетарій Адлера за рік відвідують понад 400 000 осіб, переважна більшість з яких — школярі та студенти. Щороку Адлерівський планетарій не тільки демонструє захопливі астрономічні шоу, але й збирає під своїм дахом конференції, де астрономічне співтовариство має можливість виступити з доповідями або дебатувати у наукових дискусіях.

Планетарій Галілео Галілея: найбільша експозиція метеоритів Південної Америки

Аргентина ніколи не літала на Місяць, однак саме ця країна зберігає частку місячної породи, привезену американськими астронавтами з місії Apollo 11. Колишній американський президент Річард Ніксон подарував місячний камінь найвідомішому планетарію Аргентини та Південної Америки — планетарію Галілео Галілея у Буенос-Айресі.

Будівля планетарію Галілео Галілея запрацювала 1966 року у парку Трес де Фебреро, що в місцевому районі Палермо. Локація була обрана невипадково — саме там, де сьогодні стоїть планетарій Галілео Галілея, у 1867 році відбувся перший футбольний матч в Аргентині. Він пройшов між місцевим крікетним клубом та екіпажем британського військового корабля Bombay, які й привезли спортивну гру на континент. Здається, без футболу в Аргентині не минає жодна справа, навіть коли йдеться про дослідження зір. 

Планетарій Галілео Галілея є справжнім відображенням свого часу. Шістдесяті залишили видимий відбиток на дизайні будівлі — зовні вона більше нагадує космічний корабель із тогочасних фантастичних стрічок. 

Всередині планетарію розташована експозиція з трьох сталевих метеоритів, знайдених на території Аргентини. Характерною особливістю просвітницького об’єкта є те, що він функціонує у вечірній час, пропонуючи своїм відвідувачам роздивитися зорі не лише на екрані проєктора, але й через телескопи, встановлені на території планетарію. Купол планетарію діаметром 20 м дозволяє одночасно відтворити на його площині проєкцію з 8900 нерухомих зір.

У ХХ сторіччі будівля планетарію Галілео Галілея оновлювалась уже двічі. У 2011-му планетарій отримав новий сферичний кінопроєктор Zeiss Mark V. А 2017 року відбулося розширення основної будівлі планетарію, а також реставрація металевих підпірок, на яких тримається купол. Мабуть, єдиним мінусом планетарію є його байдужість до відвідувачів-іноземців — уже майже 60 років усі експозиції та кінофільми демонструються виключно іспанською мовою. 

Планетарій Бірла у Індії

Минулого року Індія назавжди вписала своє ім’я в світову астронавтику, успішно доставивши свій космічний апарат Chandrayaan-3 на південний полюс Місяця. Можна не сумніватися, що багато індійських фахівців, які працювали над цією космічною місією, вперше захопилися космосом після відвідин планетарію Бірла у Калькутті, Західна Бенгалія. 

Планетарій почав функціонувати 2 липня 1963 року та майже одразу отримав статус найбільшого в Азії (який зберігає за собою дотепер). Його купольна зала діаметром 23 м здатна одночасно розмістити всередині до 570 відвідувачів.

Планетарій Бірла — це не тільки про астрономічні шоу для туристів. Усередині будівлі функціонує лабораторія електроніки для проєктування та виготовлення наукового обладнання для космічної діяльності. Зовнішня експозиція представлена астрономічною галереєю, що зберігає величезну колекцію присвячених космосу картин і фізичних моделей небесних об’єктів. Всередині планетарію Бірла також розташувалася астрономічна обсерваторія, оснащена телескопом із сонячним фільтром Celestron C-14. Телескопом постійно користуються для навчання та наукових робіт індійські студенти, що вивчають астрономію. 

Інтерактивний формат планетарію представлений візуальними шоу, що демонструються за допомогою проєктора Starmaster (також відомий як Starball) від уже згаданої вище німецької компанії Carl Zeiss AG. Новий сферичний проєктор з’явився в планетарії після реконструкції у 2017 році.

Проєктор Starmaster працює синхронно з системою купольного відеодисплея, що дозволяє отримати найреалістичніше зоряне поле в куполі з накладеними зображеннями контурів сузір’їв, космічних об’єктів, туманностей, галактик, планет і супутників за допомогою цифрової відеосистеми Velvet. Технічну модернізацію доправила та встановила німецька компанія Carl Zeiss AG.

Планетарій Бірла є не тільки в Калькутті. Однойменні планетарії можна зустріти ще у двох містах Індії: Ченнаї і Хайдарабаді, проте обидві будівлі мають удвічі менший розмір.

Отже, ми представили наш власний топ-7 планетаріїв світу. Слідкуйте за оновленнями цього матеріалу на сайті — зовсім скоро ми розкажемо вам про найцікавіші астрономічні та аерокосмічні музеї планети.