Війна стала справжнім шоком для українського бізнесу. Багато життєво важливих для української економіки підприємств змушені були повністю закритися. Інша їхня частина — перевезли свої виробництва та офіси в більш безпечні західні області країни або за кордон.
Крім вимушеного переїзду, в умовах війни перед багатьма бізнесами виникло питання: перепрофілювати свої підприємства під потреби воєнного часу чи продовжувати займатися тим, для чого вони спочатку створювалися. Давайте розберемося, чим небезпечна зміна галузевого вектора бізнесу у воєнний час і як бажання допомогти обороноздатності країни може їй нашкодити.
Зонування українського бізнесу та логістика
Перший віцеспікер Верховної Ради України Олександр Корнієнко в ефірі телемарафону заявив, що в умовах воєнного часу країна розглядає варіанти зонування економіки за регіонами, для того щоб закрити низку проломів, які утворилися у промисловості та логістиці України. Законопроєкт, який хочуть розглянути в парламенті, передбачатиме сегментування українського бізнесу на три зони:
- тилові;
- прифронтові;
- зони ведення бойових дій та тимчасово окуповані території.
Передбачається, що для кожної із зон діятимуть свої податкові збори та застосовуватимуться різні регулюючі механізми і стимули для бізнесу. Така модель частково допоможе згладити наслідки кризи, в яку в умовах війни продовжує занурюватись українська економіка.
Очікується, що подібний поділ допоможе вирішити питання створення в Україні нових логістичних ланцюгів, особливо у прифронтових районах, а також морських регіонах, які страждають від блокади російського флоту. Крім цього, уряд зобов’язаний сприяти ввезенню в Україну необхідної сировини та шукати нові ринки збуту для вироблених вітчизняних товарів. Саме ці нові ринки збуту вимагатимуть від України організації нових логістичних маршрутів.
Особливе навантаження у питанні створення нових транспортних маршрутів лягло передусім на поштових перевізників та продовольчі бізнеси мережі ритейлерів, які у цих обставинах були змушені піти на такий крок, щоб уникнути дефіциту на полицях своїх магазинів. Саме так вчинила торговельна мережа “Ашан”, яка з моменту початку війни стала здійснювати необхідні заходи задля пошуку та заміщення товарів, що через війну неможливо виробляти або закуповувати в Україні. В результаті угоди, укладеної українським “Ашаном” зі своїми європейськими партнерами, на полицях українських супермаркетів з’явилася продукція з Польщі, Румунії, Чехії та Угорщини.
Інші продовольчі мережі теж знайшли нові варіанти кооперації із цивільними перевізниками. У такий спосіб діяв український ритейлер “Сільпо”, який у кооперації з головним національним залізничним перевізником “Укрзалізницею” зумів вирішити небезпечну ситуацію з постачанням продуктів у прифронтові міста. Завдяки цій взаємодії обидві компанії змогли досягти успіхів не лише у постачанні продовольства до мережі магазинів “Сільпо”, але й забезпечити підвезення та роздачу гуманітарної допомоги, яка надходить в Україну від низки західних країн-союзниць.
Швидко переформатував свій бізнес під умови воєнного часу і головний поштовий перевізник країни — “Нова пошта” (НП). Багато в чому на руку компанії зіграв її восьмирічний досвід ведення бізнесу у прифронтових областях на сході країни (зона проведення ООС). Саме тому на початок повномасштабного вторгнення у НП вже була своя стратегія дій, що передусім передбачала перехід на щоденне оперативне управління транспортною логістикою.
Варто зазначити, що подібне переформатування режиму роботи низки підприємств у галузі ритейлу було вимушеним заходом, водночас ці бізнеси кардинально не трансформували саму галузь свого виробництва. Проте статистика свідчить, що більше половини бізнесів в Україні потребують такого перепрофілювання. Але наскільки це дійсно необхідно?
Небезпеки галузевої трансформації
За даними дослідження Gradus Research Company, 37% підприємств України потребує галузевої трансформації, . Може здатися, що ці цифри катастрофічні, утім, сьогодні вони значно нижчі, ніж під час першої фази повномасштабного вторгнення росіян. З кожним днем стабілізації ситуації на фронті частка підприємств, що відмовляються від кардинального переформатування свого бізнесу, лише зростає, і це явно свідчить про позитивну динаміку для української економіки загалом.
Трансформувати свій бізнес за галузевим критерієм можуть дозволити собі ті підприємства, чия перехідна галузь матиме безліч точок дотику з їхньою попередньою діяльністю. Тут гарним прикладом буде досвід українських підприємств важкої металургії на кшталт “Інтерпайп”, “АрселорМіттал Кривий Ріг”, Керамет” та “Укрзалізниці”, які в умовах війни здійснили конверсію низки своїх виробництв та розпочали виробництво протитанкових їжаків. Водночас Завод сталевих профілів (ЗСП), розташований у Дніпрі, почав виробляти похідні печі, які будуть доставлені на фронт для забезпечення потреби українського війська у польових кухнях. Та наскільки доцільною є подібна трансформація для інших секторів економіки?
Очевидно, що переорієнтування бізнесу піде на користь виключно тим гравцям, вигода яких від подібного переходу перевищуватиме його негативні наслідки. Деякі вузькопрофільні підприємства будуть просто не здатні отримати необхідну вигоду від галузевої трансформації свого бізнесу, оскільки різке переформатування їхніх виробничих потужностей ризикує спричинити суттєві збитки та скорочення прибутковості.
Може здатися, що в ситуації повномасштабної війни главам цих підприємств не слід думати лише про матеріальну складову питання і працювати виключно на потреби фронту, незважаючи на дефіцит свого бюджету. Але саме економічний аспект відіграє ключову роль в умовах війни і безпосередньо здатен забезпечити Україні перевагу у цьому конфлікті. У тактичному сенсі будь-яка війна — це боротьба батальйонних тактичних груп (іншими словами, солдатів), що воюють на лінії фронту. А в стратегічному — боротьба економік воюючих держав. І саме від укріпленості економіки України залежить, наскільки матеріально забезпеченими будуть ті, хто бореться за неї на полі бою.
Робота над помилками
Українському уряду варто всерйоз замислитися над тим, як саме слід виправити низку поспіхом прийнятих і не до кінця продуманих рішень на самому початку війни. Насамперед йдеться про звільнення від сплати ПДВ для країн-імпортерів, тоді як для вітчизняних експортерів продукції та продовольства відшкодування ПДВ тимчасово припинено.
“Це ставить вітчизняних виробників у вкрай невигідну ситуацію порівняно з іноземними та сприяє розбалансуванню державного бюджету. Тому керівництво країни має вжити заходів для того, щоб вирішити цю проблему та створити режим сприяння національному виробництву”, — вважає економіст Олег Гетьман, координатор експертних груп Економічної експертної платформи.
Зосередження зусиль влади України на залученні закордонної допомоги може негативно позначитися на українській економіці та виробництві у довгостроковій перспективі. Зрозуміло, що на цьому етапі війни Україні просто не обійтися без союзної допомоги, загальні щомісячні надходження в економіку від яких оцінюються приблизно в $5 млрд. Проте організація більш грамотної економічної політики щодо цього питання в майбутньому здатна буде зменшити кредитне навантаження на державу майже вдвічі, прогнозує економіст.
Заощаджені кошти можна буде спрямувати на розвиток власного виробництва, зокрема й життєво необхідної для сьогоднішньої України оборонної промисловості. Якби подібна політика проводилася раніше, країна змогла б суттєво скоротити свою залежність і від американського лендлізу, забезпечивши на початок війни наявність у лавах ЗСУ передових типів озброєнь вітчизняного виробництва.
Украй важливим для майбутньої роботи над помилками буде і перезапуск електронних реєстрів України, зокрема реєстру податкових накладних, який нині відключено навіть у відносно безпечних районах країни. Через недієздатність подібних служб багато підприємств не мають доступу до оформлення податкових кредитів, внаслідок чого вони зазнають серйозних збитків, а деякі змушені зупиняти свою роботу, розповідає Ілля Несходовський, директор Інституту соціально-економічної трансформації.
Несходовський упевнений, що українській державі потрібно якнайшвидше вирішувати проблему з мільйонами внутрішньо переміщених осіб, оскільки їм необхідно забезпечити робочі місця. При цьому важливо не стільки надати людям роботу, як гарантувати підприємствам спрощену систему витрат на утримання нових кадрів. Зокрема, цього можна досягти за допомогою здешевлення податку на доходи для фізичних осіб, для того щоб роботодавець не відчував надмірного економічного навантаження за бажання надати людям нові робочі місця.
Ці та багато інших правильно вивірених кроків українського уряду можуть забезпечити в регіонах, що потребують цього, необхідні умови для зростання виробництв і створити сприятливий інвестиційний клімат.
Різний внесок в одну спільну справу
Як свідчить наведене вище дослідження Gradus Research Company, найбільш популярні сфери бізнесу у воєнний час — IT-діяльність, роздрібна та оптова торгівля непродовольчими продуктами, а також надання професійних послуг.
Згідно з дослідженням, найпопулярнішими галузями для відкриття нових бізнесів є:
- роздрібна торгівля непродовольчими продуктами — 17%;
- освітній бізнес — 14%;
- готельно-ресторанний бізнес — 13%;
- бізнес, пов’язаний з організацією спортивних та розважальних заходів, мистецтва та відпочинку — 12%;
- IT-бізнес — 12%.
Головним двигуном економіки сучасного світу, який безпосередньо впливає на зростання ВВП, стають не дотаційні державні підприємства, зав’язані на видобуток та продажу сировини (як це відбувається в РФ), а технологічно розвинені країни, здатні генерувати передові виробничі патенти і здійснювати їх експорт у світ.
Поряд із розвитком IT-сектора Україна приділяє зараз велику увагу своїм розробкам у космічному секторі. Компанії за прикладом SETS та Flight Control Propulsion, що займаються створенням нових видів космічних двигунів та палива, мають увесь ресурс, щоб перетворити Україну з постійної держави-кредитора на передовий науково-технічний хаб Європи та світу. Переорієнтування подібних підприємств під потреби воєнного часу може стати згубним для української економіки та лише сприятиме її подальшій стагнації.
Для сьогоднішньої України життєво важливо стимулювати розвиток інноваційних та технологічних бізнесів, які сприятимуть генерації нових мізків, та створити належні умови, в яких вони будуть здатні реалізувати свій потенціал.