Внесок жінок у розвиток космічної індустрії

Тринадцять жінок, які пізніше стали відомими як Mercury 13, у 1959-1960 роках пройшли ті ж фізіологічні скринінгові тести, що й чоловіки. Однак їх так і не допустили до польотів — лише одна учасниця команди вирушила в космос 2021 року на борту корабля New Shepard 4 компанії Blue Origin. Попри досягнення жінок у випробуваннях, NASA роками не дозволяло їм космічні польоти і обмежувало можливості обіймати ключові посади в агентстві. Сьогодні, у середині 2020-х, жінки в космічній індустрії більше не є винятком із правил, але цьому передувала величезна робота. Вона й донині триває.

У перший місяць весни, коли традиційно багато дискусій про рівність і боротьбу за права жінок, ми розповімо, як продовжується руйнування гендерних стереотипів у космічній галузі.

Внесок жінок в освоєння космосу перед першим виходом на орбіту

“Жіноча” частина історії освоєння космосу почалася задовго до першого польоту Валентини Терешкової 1963 року, і навіть до появи команди Mercury 13. Кароліна Гершель стала першою жінкою, яка відкрила комету — це сталося 1786-го. Енні Кеннон за 40 років своєї наукової діяльності, починаючи з 1896 року, класифікувала понад 350 000 зір. А без Генрієтти Суон Левітт астрофізик Едвін Габбл навряд чи зробив би важливе відкриття — підтвердивши існування інших галактик, окрім Чумацького шляху (1924-1926).

До середини XX століття сам факт того, що жінки займаються наукою, був чимось неймовірним, адже за замовчуванням їм належало вести домашні справи, а їхні розумові здібності часто ставили під сумнів. Те, що одиницям вдавалося піти проти стереотипів, здобути технічну освіту і роботу за фахом, було їхньою величезною заслугою, а здебільшого ще й результатом щасливого збігу обставин. Маргарет Бербідж отримала докторський ступінь у Лондонському університеті, проте їй не дозволили проводити спостереження на телескопі в обсерваторії Маунт-Вільсон, і тоді їй довелося вдавати з себе асистентку чоловіка. А Ненсі Грейс Роман, першу жінку на керівній посаді в NASA і “матір” космічного телескопа Hubble, всіляко відмовляли від занять астрономією близькі. Замолоду вона вимушено залишила роботу асистентки професора в університеті, бо далі не могла претендувати на посаду, пов’язану з дослідницькою роботою.

Як космос став доступним для жінок

Жінки з Mercury 13, названої так за аналогією з командою астронавтів Mercury 7, так і не дочекалися допуску до тренувань. На одному з проміжних етапів їм просто скасували тестування фази II, де слід було пройти випробування в ізоляційній ванні та отримати психологічну оцінку. Саму програму “Жінки в космосі”, для якої спочатку відібрали 19 жінок, створювали зовсім не для того, щоб надати жінкам рівні права з чоловіками. З одного боку, в той час активно розвивався рух за права жінок, і NASA доводилося на це реагувати. З іншого — жінок у космос уже готували в СРСР, який був головним конкурентом США в космічних перегонах.

NASA критикували за інцидент із жінками з Mercury 13, але гнівні публікації в журналах на кшталт LIFE не в змозі були щось змінити. Не принесли результату і слухання в Палаті представників щодо гендерної дискримінації, що відбулися 1962 року. Тоді Джон Гленн і двоє його колег стверджували, що за правилами NASA, зазначені жінки не могли стати астронавтами, оскільки не підходили за двома важливими умовами: наявність інженерного ступеня і досвід роботи льотчиком-випробувачем військових реактивних літаків. При цьому сам Гленн на момент польоту також відповідав лише одному критерію (другому).

Через рік Валентина Терешкова стала першою жінкою, яка побувала у космосі. Пілот Джеррі Кобб, перша учасниця програми Mercury 13, у коментарі для New York Times назвала те що сталося “ганьбою”, оскільки США “не вдалося зробити це першими”.

У США почали більш-менш серйозно сприймати жінок у космічній індустрії тільки в середині 1970-х. 1972-го було ухвалено поправку до розділу VII Закону про громадянські права 1964 року, яка нарешті надала жінкам юридичну допомогу для входу в сферу космосу. 1978 року вимога мати досвід пілотування реактивних винищувачів більше не була обов’язковою умовою для охочих стати астронавтами. Але, хоча NASA й почало активно наймати жінок, ті переважно отримували низькооплачувані посади, що не передбачали участі в космічних місіях. 

Лише 1983 року Саллі Крістен Райд стала першою жінкою Америки і третьою у світі (другою була представниця СРСР Світлана Савицька, яка випередила її на рік), що побувала в космосі. 44-й президент США Барак Обама назвав її “національною героїнею, яка надихнула покоління молодих дівчат на прагнення дотягнутися до зір”. Райд і справді зробила великий внесок в освіту і пропаганду STEM (науки, технологій, інженерії та математики) — після завершення кар’єри в NASA, на початку 2000-х, вона стала співзасновницею організації Sally Ride Science, що просуває STEM-освіту серед дівчат і жінок.

Не лише польоти

З 1961 року в космосі побувало понад 600 астронавтів, але не набереться навіть 100 жінок, які здійснили хоча б один орбітальний політ, а всі астронавти, які відвідали Місяць, були чоловіками. Водночас тисячі жінок, які зробили реальністю висадку на Місяці і працювали нарівні з чоловіками, тривалий час залишалися поза кадром: математики та інженери, особисті асистентки і швачки. Джеймі Флаверс (Коплін) була особистим секретарем астронавта Гордона Купера та інших учасників космічних місій. Маргарет Гамільтон розробляла бортове програмне забезпечення для місячної космічної програми NASA — це воно допомогло запобігти зриву висадки на Місяць місії Apollo 11. А математикиня Кетрін Джонсон разом з іншими жінками виконувала складні астрономічні розрахунки, за що її називали “людиною-комп’ютером”. Хоча її професійна активність припала на 1950-1980-ті, заслуги Джонсон оцінили лише у 2000-х. А справжня популярність прийшла після публікації, а потім і екранізації книги “Приховані фігури”, присвяченої темношкірим жінкам, які працювали в NASA.

Приклади Гамільтон і Джонсон й надалі надихають жінок будувати кар’єру в космічній індустрії, проте до гендерної рівноваги у високотехнологічних сферах ще далеко. Хоча на пов’язані з обчисленнями посади в NASA жінок наймають із 1935 року, на початок 2020-х дослідниці у сфері науки, технологій, математики та інженерії все ще не були достатньо представлені — їхня частка становила лише 28,8% фахівців, які працюють у цьому секторі в усьому світі. А на керівних посадах в аерокосмічному секторі жінок ще менше — 19%.

До виконання робіт, не пов’язаних із точними науками, жінок залучали і продовжують залучати охочіше, і їхній внесок у розвиток космічної індустрії теж не варто недооцінювати. Багато хто чув про швачок, закрійниць і складальниць костюмів, які створювались для астронавтів Apollo у складі команди ILC Dover. Одна з них, Айона Аллен, увійшла в історію підкорення космосу як та, що сконструювала і виготовила черевики для перших кроків Ніла Армстронга місячною поверхнею.

Те, що чоловіки систематично заперечують внесок жінок у науку та применшують значущість їхньої праці, з подачі історикині науки Маргарет В. Россітер називають “ефектом Матильди”. Серед його причин Россітер зазначає ієрархічну сегрегацію, через яку жінкам доводиться докладати багато зусиль, доводячи, що вони справді спроможні виконувати складні завдання в професіях, історично закріплених за чоловіками. Водночас жінки схильні до самоцензури — часто недооцінюють свої здібності, відтак потрапляють у замкнене коло. А вибратися з нього заважають усе ще рідкісні приклади жінок-учених і викладачок природничих наук.

Проте, порівняно із серединою минулого століття, ситуація змінилася на краще: космос став доступнішим для жінок, і наведені вище цифри це підтверджують. Багато в чому це стало можливим завдяки жінкам, які наполегливо йшли до мети, і різним ініціативам, що спонукають дівчат і жінок займатися наукою та здобувати освіту у сфері STEM.

Space4Women та інші проєкти

Колишня астронавтка та інженерка NASA Сандра Магнус — одна з небагатьох жінок, що провела в космосі понад 100 днів (а точніше, цілих 150). Вона була виконавчою директоркою Американського інституту аеронавтики і астронавтики (AIAA), найбільшого у світі аерокосмічного технічного товариства, а 2009-го отримала медаль NASA “За заслуги” — найвищу нагороду космічного агентства. У 2019 році Крістіна Кох і Джессіка Меїр стали першою повністю жіночою командою, яка вийшла у відкритий космос. Історії цих трьох жінок надихають, допомагають руйнувати стереотипи та гендерні бар’єри в космічній галузі.

Щоб відкрити доступ до науки та технологій дівчатам і жінкам, Управління ООН з питань космічного простору запустило проєкт Space4Women. На думку ООН, для успішного досягнення 17 Цілей сталого розвитку світ має забезпечити умови, за яких дівчата та жінки можуть робити усвідомлений вибір і нарівні з чоловіками відігравати активну роль у космічній сфері. Діяльність Space4Women спрямована на те, щоб заохочувати жінок здобувати освіту в STEM-сферах і підвищувати їхню обізнаність про можливості професійного зростання, важливість гендерної рівності та кар’єрні перспективи в космічній галузі.

Space4Women активно розвиває свою програму наставництва, обираючи для дівчат і жінок, які бажають або вже здобувають освіту в STEM, наставників серед лідерів у космічному секторі. Регулярно проводяться зустрічі експерток Space4Women у різних країнах — особливо тих, де дівчата все ще мають обмежений доступ до освіти. Одна з останніх таких зустрічей відбулася в листопаді 2024 року в штаб-квартирі ООН у Найробі (Кенія). Також Space4Women співпрацює із Канадським космічним агентством (CSA), яке просуває ініціативу “Космос для жінок” у своїй країні.

У 2024 році Британською радою в межах Британсько-індійської освітньої та дослідницької ініціативи (UKIERI) було запущено програму Women in Space Leadership Programme (WiSLP). Тепер на базі Університету Ковентрі (Велика Британія) проводять різноманітні заходи, спрямовані на створення гендерно інклюзивного середовища в космічних науках. У програмі беруть участь 250 молодих дослідниць.

Паралельно зі Space4Woman і WiSLP реалізуються й інші, не настільки масштабні, але не менш важливі ініціативи та проєкти. Наприклад, Space4Girls розробляє інтерактивні позакласні програми для учениць старших класів, освітян і просто молодих американських жінок, які бажають більше дізнатися про дослідження космосу за допомогою STEM. Учасниці цієї програми запускають справжні метеозонди, отримують базові знання з астропідприємництва та на спеціальних платформах досліджують вплив космосу на біологічні процеси в рослинах. А на базі Університету Пердью (Індіана, США) працює програма Leading Women Toward Space Careers, в основі якої, як у Space4Woman, лежить система наставництва. Крім роботи з ментором, учасниці програми слухають тематичні семінари, відвідують об’єкти NASA і спостерігають за астрономічними явищами.

Які проблеми ще належить вирішити

Із середини минулого століття участь жінок у космічних проєктах розглядали лише як частину обов’язкової програми. “Перша жінка, яка полетіла в космос”, “перша жінка, яка вийшла у відкритий космос” або “перша мати в космосі” — історії не про рівні права, а складові соціального порядку денного. У той час як одна частина суспільства вимагає надавати більше прав і кар’єрних можливостей жінкам, інша наважується на мінімальні поступки, перетворюючи кожен факт участі жінок у космічних місіях на неймовірне досягнення.

Але поряд із цим з’являються й куди прагматичніші приводи залучати більше жінок у космічний сектор, зокрема, до участі в польотах. Є ймовірність, що екіпаж майбутньої місії на Марс складатиметься виключно з жінок. За даними команди космічної медицини Європейського космічного агентства (ESA), типова жінка-астронавт споживає на 26% менше калорій, на 29% менше кисню і на 18% менше води, ніж чоловік-астронавт. З огляду на те, що місія на Марс може тривати кілька сотень днів, економія в ресурсах очевидна.

Водночас у космічній галузі гендерні стереотипи все ще мають сильний вплив на формування кадрової політики, а частка жінок, які досягли успіху в природничих науках, зростає повільно. Як зазначають у Space4Women, це відбувається, оскільки жінки досі не отримують достатньо інформації про STEM, а також доступ до освіти у сфері космічних технологій та кар’єри в аерокосмічній галузі. Ситуація з вираженою гендерною нерівністю ускладнюється ще й відчутним розривом в оплаті праці, який спостерігається і в космічній індустрії теж.

За даними ЮНІСЕФ, освіта у STEM-сфері залишається недоступною для значної частини дівчат у світі, з них 125 млн проживають у країнах, що розвиваються. Часто це наслідок тиску з боку соціуму, який наполягає на ранньому заміжжі та виконанні дружиною домашніх обов’язків. Це призводить до того, що вже до 13-14 років дуже сильно помітний розрив між кількістю дівчаток і хлопчиків, які хочуть здобути освіту у сфері природничих наук. І хоча жінки в середньому закінчують STEM-програми швидше за чоловіків, вони рідше отримують роботу за фахом якраз унаслідок гендерних упереджень і дискримінації. 

Учасниці космічних запусків також ризикують зіткнутися із сексизмом і об’єктивізацією. Відео інженерки і телеведучої Емілі Каландреллі, яка побувала в космосі у 2024-му, зібрало сотні образливих коментарів. Емілія вирушила в космос як туристка в межах туру, організованого Blue Origin, і записала там відео зі своєю реакцією на Землю з космосу. Представники компанії мусили видалити це відео зі своїх акаунтів у соцмережах через хейт у бік Каландреллі та коментарі, які її сексуалізували. Сама космічна туристка, всупереч реакції користувачів у соцмережах, розповіла в інтерв’ю CNN, що отримала унікальний досвід, а принадність відправки більшої кількості жінок у космос полягає в тому, що вони “можуть описати це так, що мами зможуть зрозуміти, що жінки зможуть зрозуміти”.

Відсутність усамітнення, тіснота житлових приміщень і неможливість підтримувати близький контакт із родичами негативно впливають на психічне та емоційне благополуччя людей обох статей. Однак деякі фізичні аспекти польотів все ще завдають дискомфорту саме жінкам. Кілька десятиліть поспіль потреби жінок не враховували під час проєктування космічних туалетів, однак це змінилося 2020 року, коли на МКС доправили туалети поліпшеної конструкції не лише для чоловіків, а й для жінок. Щодо скафандрів, які беруть до уваги анатомічні особливості жіночого тіла, то їх уже розробили для Artemis III — очікується, що під час цієї місії на Місяць уперше висадиться жінка. Прототип скафандра, в якому буде однаково комфортно жінкам і чоловікам, компанія Axiom Space виготовила спільно з модним домом Prada.

Частка жінок у космічній індустрії поступово збільшується. Вони здійснюють складні обчислення, керують місіями і виходять у відкритий космос, але все ще слабо представлені на ключових позиціях. Попри це, процес руйнування гендерних стереотипів у космічній індустрії давно запущений і незворотний — багато в чому завдяки наполегливим і талановитим жінкам, які кинули виклик суспільству, популяризації STEM, програмам наставництва в освітніх установах і яскравим прикладам для наслідування. Можливо, що за допомогою цих факторів і підтримки суспільства в майбутньому космос стане по-справжньому гендерно нейтральним місцем, де будь-хто, незалежно від статі, зможе реалізувати свій потенціал.