Маркетинг у космосі, частина 4: Вплив космічних досягнень на масову культуру від початку 1960-х до 2000 року

Космічні перегони, що стали одним із ключових елементів Холодної війни, справили глибокий вплив не тільки на розвиток науки і технологій, а й на масову культуру США і СРСР — головних учасників глобального протистояння. Використовуючи космічні досягнення для демонстрації технологічної переваги, кожна держава прагнула зміцнити свій ідеологічний вплив і популяризувати власні технологічні успіхи.

Ми продовжуємо цикл публікацій про маркетинг у космосі, і в цій статті розглянемо вплив космічних досягнень на масову культуру США та СРСР від початку 1960-х і до кінця століття. У Радянському Союзі космічні перегони були потужним інструментом державної пропаганди, що ставила собі за мету продемонструвати перевагу соціалістичної системи. Тому всі досягнення в космосі широко висвітлювалися в засобах масової інформації, а самих космонавтів зробили національними героями і символами комуністичного успіху. Водночас у США космос у попкультурі асоціювався з технологічним прогресом, особистим героїзмом і науковою допитливістю.

Кінематограф

Задовго до початку космічних перегонів кіно в СРСР служило для поширення пропаганди — спроби доносити через кінематограф ідеї соціалістичної держави робилися ще у 1920-ті роки. Тоді ж з’явилися перші радянські фільми у жанрі наукової фантастики — як “Аеліта” та “Космічний рейс”, у яких вихваляли соціалістичний лад.

Після польоту в космос Юрія Гагаріна на екрани вийшла “Планета бур” (1962) режисера Павла Клушанцева, в якій космічна експедиція з трьох кораблів уперше вирушила на Венеру. У 1960-х “Планету бур” подивилося понад 20 млн радянських глядачів, а заявки на прокат надійшли з 28 країн світу. Вважається, що ця робота вплинула на “Космічну Одіссею” Стенлі Кубрика і “Зоряні війни” Джорджа Лукаса.

“Космічна ейфорія” ще довго не відпускала радянських кінорежисерів, і в їхніх сюжетах зустрічалися як фантазії на тему майбутнього, так і відсилання до реальних подій. Взагалі за допомогою фільмів можна було вивчати історію підкорення космосу. Фільм “Я був супутником Сонця” (1959) присвячений запуску в космос першого штучного супутника Землі, а “Приборкання вогню” (1972) — діяльності авіаконструктора Сергія Корольова. У радянському кінематографі знайшло відображення і протистояння СРСР зі США в період Холодної війни — прикладом тому слугує стрічка “Небо кличе” (1959) про радянсько-американські перегони за право здійснити перший пілотований політ на Марс. І, звісно, режисери неодноразово обіграли можливі контакти землян з інопланетним розумом — про це зняли “Мрії назустріч” (1963), а пізніше і “Соляріс” (1968).

Радянська влада використовувала кінематограф для демонстрації могутності та технологічних досягнень свого тоталітарного ладу. З іншого боку, натхненний космічними перегонами кінематограф США породив такі фільми, як “2001: Космічна Одіссея” (1968), де знайшли відображення більш філософські та наукові аспекти космічних подорожей.

Американський науково-фантастичний серіал “Зоряний шлях” створювали з 1966 до 1968 року, хоча культовим він став саме в 1970-ті, коли права на його показ придбали багато телекомпаній. Пізніше про пригоди зорельота USS Enterprise і його екіпажу зняли ще й анімаційні серії.

Поряд із “Зоряним шляхом” серед популярних “космічних” телепроєктів уже тоді були “Зоряні війни” (перший епізод від 1977 року) Джорджа Лукаса. До речі, ця франшиза досі залишається однією з найкасовіших, причому більше половини доходів приносить продаж тематичних товарів.

Багатосерійна сага “Зоряні війни” справила величезний вплив на маскультуру: складно знайти людину, яка б не знала “еталонного лиходія” Дарта Вейдера, Чубаку або принцесу Лею. Для фанатів створювалися сиквели, спін-оффи, серіали та комп’ютерні ігри. Голлівуд зосередився на зйомках блокбастерів із видовищними спецефектами, у театрах ставили мюзикли, засновані на сюжеті “Зоряних війн”, а музиканти черпали в них натхнення під час написання нових треків — як, наприклад, соліст Coldplay при створенні альбому Music of the Spheres. А ще джедаїзм як одна з релігій, тематичні фестивалі, експозиції у найбільших музеях світу та неймовірна кількість фан-продукції і колекційних предметів.

Запуск, посадка і управління польотом першого багаторазового космічного корабля лягли в основу освітнього документального фільму “Хай живе Колумбія”, знятого на камери з високою роздільною здатністю IMAX 1982 року. Так само називався неофіційний американський гімн, популярний до 1930-х, а сам телепроєкт реалізувала третя сторона, хоча раніше NASA знімало документальні фільми самостійно, щоб уникнути неточностей. 

Космічні досягнення другої половини XX століття помітно вплинули на кіно і ТБ — глядачі із задоволенням ходили в кінотеатри на прем’єри і дивилися вдома телешоу, дія в яких розгорталася на космічних кораблях, інших планетах, а люди контактували з позаземними цивілізаціями. Було запущено безліч телешоу, художніх і документальних фільмів, натхненних темою космосу. У 1970-му це був документальний фільм про дослідження нових планет “Насіння відкриттів”, знятий NASA:

Трохи пізніше за сприяння NASA також було знято документальний фільм “Новий погляд на космос”, що розповідає про роль фотографії та кіно в ранніх реалізаціях американських космічних програм. А науково-популярний телесеріал “Космос: Особиста подорож” (1980-ті) залишався найпопулярнішим в історії американського громадського телебачення впродовж цілого десятиліття. Його вихід у The New York Times назвали “переломним моментом для науково-тематичних телевізійних програм”.

Інтерактивні розваги

Подорожі в космосі та зустрічі з прибульцями надовго захопили і творців відеоігор, і геймерів. У 1983 році вийшов Space Shuttle: A Journey into Space — один із перших реалістичних симуляторів космічних польотів. В іншому симуляторі, ESS Mega (1991), гравцям пропонувалося заробляти гроші на виведенні супутників на орбіту, запуску шатлів і будівництві космічної лабораторії. Спробувати себе в ролі пілота шатла можна було в симуляторі Shuttle (1992), а в ролі співробітника NASA — у Buzz Aldrin’s Race Into Space (1993), що вирізнялася високою історичною точністю. 

СРСР, а пізніше його спадкоємиця були далекі від розробки відеоігор у цей період, натомість активно копіювали західні ігрові автомати. Одним із них став “Астропілот”, перший електромеханічний ігровий апарат на космічну тематику. Будь-хто за невелику плату міг спробувати себе в ролі пілота й успішно посадити космічний корабель.

Художня література та науково-популярні видання

Багато обкладинок радянських журналів “Техника Молодежи”, “Наука и жизнь” і “Знание — сила” в 1950-1960-х виходили з “космічними” обкладинками. На той період якраз припав пік розвитку науково-технічної сфери, зростала кількість публікацій, книг, романів, коротких оповідань на тему космосу. І якщо до середини століття це були радше фантазії, то в розглянутий період і в текстах, і в ілюстраціях побільшало реалізму. Очікування нових відкриттів змінилося ейфорією від останніх досягнень — так, запуск першого супутника одразу став головною темою в науково-популярних журналах. У них публікували подробиці польотів на навколоземну орбіту, а пізніше й на Місяць, а ілюстрації “з космосу” підкуповували реалістичністю, хоча частіше були плодом уяви їхніх творців — ті малювали цілі міста на сусідніх планетах. Особливо багато яскравих футуристичних ілюстрацій було в журналі “Техника Молодежи”, тоді як інші видання дотримувалися чорно-білого дизайну.

На другу половину 1950-х припав наступний виток розвитку радянської космічної фантастики — саме в цей час було видано “Туманність Андромеди” та “Серце Землі” Івана Єфремова, “Країна багряних хмар” братів Стругацьких, “Пояс життя” Івана Забєліна, “Легенди про зіркових капітанів” Генріха Альтова та багато інших повістей і романів.

Космічні досягнення, які радянська влада використовувала з метою пропаганди, глибоко проникли і в повсякденне життя дітей — через художню літературу, журнали та кінематограф. 

Першу книжку роману-казки Миколи Носова про пригоди Незнайка та його друзів було опубліковано в 1953-1954 роках. А вже в третій частині трилогії (1964-1965) головний герой здійснює політ на Місяць і привозить звідти зразок місячної породи. З 1962 до 1970 року було видано серію з п’яти науково-фантастичних книжок, написаних Олександром Свиріним і Михайлом Ляшенком. Головні герої книг — діти-інопланетяни (а насправді екіпаж космічного корабля), які вирушили вивчати планету Земля. А 1960 року вийшов перший широкоекранний радянський мультфільм “Мурзилка на супутнику” — одна з чотирьох анімацій про пригоди спецкора Мурзилки, який виконав політ на космічному кораблі. Так радянський уряд намагався не стільки розповісти зростаючому поколінню про запуск перших супутників Землі, скільки наголосити на ролі СРСР у цій події.

Журнал “Мурзилка” теж висвітлював космічні досягнення на своїх сторінках. Тут у доступній для дітей формі подавали основні інфоприводи (як, наприклад, перший політ на тримісному кораблі “Восход” 12 жовтня 1964 року), розміщували викрійки саморобок (у вигляді ракет, звісно ж) і створювали короткі добірки цікавих фактів про планети, космос і його підкорювачів. 

Космонавтів у дитячій періодиці зображували або в скафандрах, або у військовій формі. Про перший тоді мріяли багато хлопчаків, а друга символізувала дисципліну і старанність, які належало розвивати в собі майбутнім піонерам і підкорювачам космосу. Самих же героїв того часу — Гагаріна, Титова чи Терешкову — автори коміксів або малювали максимально точно, без карикатуризму, або використовували реальні фотографії. 

Хоча активна фаза космічних перегонів та їхнього впливу на масову культуру припала на 1960-ті, золотий вік наукової фантастики (1930-1950-ті) до того моменту завершився. Уже були написані “Марсіанські хроніки” Рея Бредбері, “Кінець дитинства” Артура Кларка і “Справа совісті” Джеймса Бліша. Жанр наукової літератури отримав безліч шанувальників, тому автори продовжували висвітлювати у своїх творах питання майбутнього людства в контексті освоєння космосу. Так були написані “Дюна” (1965) Френка Герберта, “Автостопом Галактикою” (1979-1980) Дугласа Адамса і “Контакт” (1985) Карла Сагана. Варто відзначити й цикл із семи романів “Фундація” (або “Заснування”) Айзека Азімова про історію вигаданої Галактичної імперії, “Гіперіон” Дена Сіммонса або “Трилогію Траун” Тімоті Зана, дія якої відбувається в розширеному всесвіті “Зоряних воєн”.

Як і в СРСР, у США багато матеріалів про космос публікувалися у науково-популярних періодичних виданнях. З 1950 до 1980 року виходив журнал Galaxy Science Fiction, що сильно вплинув на жанр наукової фантастики. Вже у 1950-ті важко було знайти хоча б одну обкладинку, не пов’язану з космосом: в оформленні використовували зображення планет, ракет чи інопланетян.

У дитячих виданнях на кшталт Children’s Digest друкували пояснення астрономічних понять, добірки цікавих фактів, розповіді про пригоди у космосі, тематичні кросворди чи вікторини.

Музика

Космос породив безліч тем та образів, які десятиліттями використовуються у музиці. 1963 року несподівано успішним став інструментальний сингл Telstar групи Tornadoes, присвячений першому телекомунікаційному супутнику. На честь кінострічки “2001: Космічна одіссея” гурт The Byrds у 1967-му створив композицію Space Odyssey. Того ж року Pink Floyd записали одразу дві “космічні” композиції: Interstellar Overdrive та Astronomy Domine. А в рік висадки перших астронавтів на Місяць Девід Боуї випустив свій хіт Space Oddity про космонавта Майора Тома, який застряг у космосі. За деякий час під нього зняли відеокліп:

Тема космосу продовжила захоплювати молоду аудиторію й у роки реалізації програми Space Shuttle. Тоді запуски місії за участю шатлів транслювали не лише провідні телеканали на кшталт CNN, а й супутниковий MTV, створений через п’ять місяців після першого польоту Columbia. Ядро цільової аудиторії каналу складала переважно молодь, тому прямі ефіри із запусків космічних кораблів виділялися на тлі потоку відеокліпів.

Музиканти теж використовували космічні досягнення для підвищення своєї популярності. Про місію STS-1 і перший політ Columbia гурт Rush написав пісню Countdown у 1982 році. Учасники групи присвятили її астронавтам Янгу та Кріппену, а також усім співробітникам NASA. А на початку пісні Hello Earth Кейт Буш з альбому Hounds of Love (1985) звучить фрагмент діалогу між екіпажем Columbia та фахівцями NASA під час повернення шатла на Землю: “Columbia зараз рухається зі швидкістю, яка в дев’ять разів перевищує швидкість звуку…”

А ще Deep Purple з їхнім хітом Space Truckin, пісня Rocket Man Елтона Джона та музичний фентезійний фільм Moonwalker Майкла Джексона — їхня популярність вчергове підтвердила, наскільки добре публіка сприймає тему космосу у музичній творчості.

У Радянському Союзі одна з найпопулярніших пісень 1960-х була присвячена космосу — “Четырнадцать минут до старта” Володимир Трошин написав за кілька місяців до польоту Юрія Гагаріна в космос. Пізніше цю пісню дуетом заспівали космонавти Адріян Ніколаєв і Павло Попович під час першого групового космічного польоту 1962 року, коли на орбіту вийшли одразу два космічні кораблі.  

Пісня “Я Земля” з фільму “Мрії назустріч” певний час уважалася неофіційним гімном радянської космонавтики, хоча самі космонавти (за чутками) тяжіли до пісні “Надежда” у виконанні Анни Герман.

Космонавтам також присвятили чимало пісень: про Гагаріна заспівали “Знаете, каким парнем он был”, “Созвездие Гагарина” та “Добрый день, майор Гагарин”, а про Терешкову — “Девушку Чайкой зовут”. Були й ліричні твори — як, наприклад, “Нежность”: жінка сумує за своїм коханим, який вирушив до зірок. Ця пісня увійшла до циклу “Обнимая небо”, присвяченого радянським льотчикам. 

У популярній на той час пісні — “И на Марсе будут яблони цвести” — мріяли про швидке завоювання космосу і нові перемоги. Пізніше з’явився хіт “Трава у дома” (багато хто знає її як “Земля в иллюминаторе”) гурту “Земляне”, пісні “Притяжение Земли” у виконанні Льва Лещенка і “Носики-курносики” Валентини Толкунової.

Мода

Період космічних перегонів між СРСР і США справив сильний вплив на моду в обох країнах. На Заході милувалися “зоряними” сукнями і жакетами, які Крістіан Діор створював на хвилі свого захоплення астрономією. Інші знамениті дизайнери другої половини XX століття — Андре Курреж, П’єр Карден, Пако Рабан — один за одним випускали “космічні” колекції. 

У них був незвичайний крій і матеріали, що створювали образ сучасної, натхненної технологічними досягненнями людини. Курреж 1964-го придумав космічний образ, що складався з одягу з тканин, схожих на пластик, і капелюшка з ремінцем на підборідді. Рабан же надавав перевагу сукням з ланцюгів та інших металевих елементів.

У 1960-х увійшли в моду черевики go-go в кислотних відтінках і прикрашені блискітками. В аксесуарах переважала біло-срібляста колірна гама, користувалися популярністю захисні окуляри та шоломи. А в макіяжі основний акцент робили на очі, сміливо підкреслюючи повіки блискучими тінями. 

Радянські громадяни тривалий час не мали можливості побачити, якими яскравими можуть бути космічні образи в одязі та аксесуарах, тож задовольнялися більш приземленими втіленнями космічної теми — тими, що схвалювала партія. “Совєти” застерігали від наслідування західної культури, але вітали прості та функціональні предмети гардеробу. І так співпало, що слідом за запуском першого штучного супутника Землі в СРСР прийшла мода на практичні штучні тканини: нейлон, лайкру, кримплен, вініл і дралон, а ще будь-які тканини зі сріблястим відтінком і зоряним принтом. 

Аромати теж стали “неземними”, а космічні елементи з’явилися в оформленні упаковки парфумерної продукції. Восени 1958 року фабрика “Новая Заря” випустила парфуми із символічною назвою “Спутник”. 

До першого польоту людини в космос “Новая Заря” розробила парфуми “Слава” і чоловічий одеколон “Восток” у флаконі характерної гострокінцевої форми. На фабриці “Северное сияние” створили парфуми в пам’ять про політ Валентини Терешкової і назвали їх “Чайка” — такий радіопозивний вона використовувала. А з нагоди стикування космічних кораблів “Союз” і Apollo 1975 року радянські парфумери спільно з колегами з американської компанії Revlon випустили парфуми й одеколон “ЭПАС” (розшифровується назва як “Экспериментальный полет Аполлон-Союз”). 

Висновки

Космічні перегони справили великий вплив на масову культуру США і СРСР. У Сполучених Штатах вони викликали сплеск наукового інтересу і захопили уяву режисерів Голлівуду. Такі фільми, як “2001 рік: Космічна Одіссея” і телешоу “Зоряний шлях”, не просто вражали спецефектами, а й змушували глядачів розмірковувати про космічні подорожі та майбутнє, нерозривно пов’язане з освоєнням інших планет. Радянська влада перетворила космічні досягнення на інструмент пропаганди, що демонструє перевагу соціалістичної системи над капіталістичною. Наприклад, фільми “Планета Бур” і “Соляріс” мали не просто розважальний характер, а й наголошували досягнення радянської науки. А автори літературних творів використовували космічну тематику для популяризації соціалістичних цінностей, а не тільки наукових ідей. Таким чином космос став не лише ареною для технологічного суперництва, а й важливою культурною складовою у формуванні національної ідентичності обох країн.