Самостійний Альбіон: як космічний сектор Великої Британії обходиться без космічних можливостей США

Стрімкий розворот зовнішньої політики США, направлений у протилежний бік від Старого світу, потроху стає новою реальністю, в якій країни ЄС та Велика Британія все частіше стикаються з вимушеною самостійністю. Це стосується й космічного сектора, де відтепер європейським країнам доведеться поратися без технологічної бази та можливостей США.

Допомогти подолати цей період турбулентності здатні низка нових стартапів та загальноєвропейське зближення у космічному секторі. Шлях далеко не зі швидких, утім, саме посилення приватного космічного сектора сьогодні може гарантувати країнам ЄС і Великій Британії певний рівень незалежності й розвитку власного космосу. Під потреби нових гравців будується інфраструктура, а самі стартапи охоче пропонують інновації у галузі для залучення нових інвестицій і активно користуються державними програмами підтримки. Останні кроки Великої Британії, направлені на розширення власних аерокосмічних можливостей, наочно демонструють, як вимушена відмова від космічних здобутків США може не послабити, а посилити космічний сектор країни. 

Космодроми як запорука розвитку космічного сектора

Говорячи про розвиток британського космосу останніх років, варто зауважити одну цікаву обставину — прагнення країни створити повноцінну інфраструктуру для проведення космічних місій зі своєї території. У певному сенсі Туманному Альбіону не пощастило із географією, адже відомо, що запускати ракети з екватора більш зручно та економічно обґрунтовано, ніж з північних регіонів. Таким чином вдається заощадити до 10% палива, а швидкість обертання Землі на екваторі надає ракеті, що стартує, додаткового імпульсу, полегшуючи її початкове прискорення.

Утім, це правило працює не завжди, адже для досягнення більшості полярних та сонячно-синхронних орбіт космічні ракети краще запускати з майданчиків, розташованих ближче до полюсів Землі. Саме з цього виключення і прагне отримати користь Велика Британія, розгорнувши на початку поточного десятиріччя велике будівництво перших космодромів на своїй території.

Так з’явився концепт космодрому SaxaVord на Шетландських островах — архіпелазі з понад сотні невеликих островів між Норвегією та Британськими островами. Майданчик для вертикальних орбітальних запусків пропонувалося розбудувати на найпівнічнішому острові архіпелагу — Анст. Початковим забудовником виступила компанія Farningham Planning, яка розпочала будівельні роботи 2021 року. З території SaxaVord планувалося виконувати до 30 космічних запусків на рік, переважно на сонячно-синхронну та полярну орбіти. Для досягнення цієї мети на космодромі мали розгорнути три майданчики для космічних запусків, а також додаткову інфраструктуру, що охоплювала ангари для зберігання ракет і станцію стеження за супутниками. 

До кінця 2021 року у SaxaVord була вже ціла низка потенційних замовників. Так, ракетний стартап Skyrora уклав контракт на кілька орбітальних запусків з його території до кінця поточного десятиріччя, німецька компанія HyImpulse Technologies планувала там випробування ракетних двигунів власного виробництва та тестові суборбітальні запуски, а американський аерокосмічний концерн Lockheed Martin висловив зацікавленість у тестуванні своєї інноваційної системи для запуску супутників Pathfinder. Будівництво тривало планово, тож здавалося, що до кінця 2022-го з космодрому дійсно почнуть злітати перші ракети-носії.

Проте британська бюрократія, з одного боку, та відсутність достатньої кількості замовлень на запуск, з іншого, призвели до затягування строків введення SaxaVord в експлуатацію. Спочатку всі заплановані на його території операції перенесла німецька HyImpulse, посилаючись на погано підготовлену для запусків інфраструктуру космодрому та відсутність ліцензії на запуски. Компанія мала запустити звідси свою зондувальну ракету SR75 в період з грудня 2023 до листопада 2024 року, але згодом обрала для цього випробувальний полігон Кунібба в Австралії.

Нарешті у грудні 2023 року SaxaVord таки отримав свою першу ліцензію від Управління цивільної авіації (CAA) Великої Британії на проведення 30 орбітальних запусків на рік. У квітні 2024 року перелік необхідних дозволів для космодрому було доповнено ще однією безпековою ліцензією “на дальність польоту”, яка надавала можливість створювати безпечну зону поблизу стартового майданчика, аби знизити ризики для літаків і суден, які можуть проходити біля траєкторії зльоту чи падіння відпрацьованих ступенів ракет-носіїв.

У жовтні 2024 року британська ракетобудівна Orbex призначила свої космічні запуски саме з нового космопорту. Щоправда, для цього компанії довелося відмінити всі свої запуски, заплановані з території іще одного британського космодрому на стадії будівництва — Sutherland (Space Hub Sutherland, UKVL Sutherland), тим самим фактично законсервувавши цей амбітний проєкт.

Окресливши 2022 року плани на будівництво космодрому Sutherland на півночі материкової Шотландії, космічний оператор Orbex збирався здійснювати левову частку своїх запусків саме з його території. Справи йшли дуже добре, і вже на початку травня 2023 року розгорнулося будівництво стартових майданчиків космодрому. Так само, як і SaxaVord, космодром Sutherland мав стати одним із основних майданчиків Великої Британії для вертикальних орбітальних запусків космічних апаратів на полярну та сонячно-синхронну орбіти.

Спочатку передбачалося, що Sutherland використовуватиме виключно Orbex, в той час як Lockheed Martin та інші комерційні компанії будуть проводити свої іспити та запуски з території SaxaVord. Утім, коли згодом американці втратили зацікавленість у можливостях британського космодрому, Orbex вирішила перенести всі свої заплановані старти на територію краще підготовленого на той момент SaxaVord. Саме ця обставина в кінцевому залишку й стала головним фактором, що призвів до заморозки проєкту. 

Сьогодні напевне не можна сказати, що майбутнє Sutherland визначене остаточно, але кожен рік простою у його будівництві наближає кінцевий занепад космодрому. Проте в історії із замороженим Sutherland є й позитивні прогнози: ситуація з активізацією нарощення Європою та Великою Британією власних космічних можливостей потенційно може привести сюди нових космічних операторів, які будуть зацікавлені у реанімації проєкту. 

У контексті розповіді про британські космодроми варто згадати й наразі не працюючий Spaceport Cornwall у Південній Англії, який мав стати гаванню для горизонтальних орбітальних запусків Virgin Orbit. Компанія планувала запускати з його території свої модифіковані літаки серії Boeing 747, під крилом яких містилися б ракети LauncherOne. Таким чином у свою орбітальну мандрівку ракета вирушала б уже з повітря, що значно полегшило б процедуру старту щодо витрат палива, але, з іншого боку, додало б певних труднощів при визначенні траєкторії її зльоту. 

Наразі кількість космічних запусків з космодрому Cornwall зупинилась на позначці “один” — на жаль, і той закінчився невдачею. 9 січня 2023 року Virgin Orbit запустила з його території космічну місію Start Me Up. Для цього скористалися модифікованим Boeing 747 Cosmic Girl, який мав відрядити на орбіту LauncherOne. Але після успішного запуску з повітря аномалія, що сталася на другому ступені ракети, призвела до втрати корисного вантажу місії — одразу дев’яти малих супутників від різних комерційних і державних замовників, серед яких були Міністерство оборони Великої Британії та Національне управління військово-космічної розвідки США. Подію, що мала стати тріумфальним першим орбітальним запуском з території Великої Британії, спіткало фіаско, яке врешті-решт і поставило хрест на компанії Річарда Бренсона: її банкрутство оголосили невдовзі після невдалого старту цієї місії. 

Після провалу 2023-го та банкрутства Virgin Orbit майбутнє космодрому у Корнволлі одразу перейшло у ранг невизначеного. Лунали ідеї відновити майданчик для горизонтальних запусків у 2025 році. Однак поки що немає ані конкретики у цьому питанні, ані офіційно оголошеної британської компанії, яка б запропонувала клієнтам подібний тип послуг з горизонтального запуску.

Дивлячись на певні невдачі Великої Британії у спробах розбудови власної інфраструктури для космічних запусків, може здаватися, що країна забуксувала у цьому питанні. Але слід пам’ятати, що країна всього чотири роки тому поставила собі за мету володіти власними космодромами. Крізь цю призму наявність хоча б одного повністю готового для запусків космодрому з усіма необхідними ліцензіями (йдеться про SaxaVord) уже можна вважати хорошим початком. Перші запуски з його території, а разом із тим перші космічні запуски з території Британських островів загалом, ми зможемо побачити вже наприкінці поточного року. Можливо, коли з SaxaVord почнуть злітати перші ракети, проясниться ситуація і довкола космодромів у Сазерленді та Корнволлі.

І керівництво країни, і приватні космічні компанії чудово усвідомлюють, що фактор наявності власних космодромів є стратегічно важливим для космічного сектора країни. Йдеться не лише про гроші та приватні замовлення на космічні запуски. Наявність власних космодромів відіграє значну роль у підсиленні національної безпеки Об’єднаного Королівства. Річ у тім, що через Північний полюс від Великої Британії розташована росія — головний стратегічний суперник усього європейського регіону, напружені відносини з яким прогнозовано збережуться впродовж наступних десятиріч. Відтак наявність власних майданчиків для запуску набуває нових сенсів, адже можливість запускати розвідувальні супутники власного виробництва, та ще й із своєї території, стане для країни непоганою безпековою запорукою.

Наразі ситуація з космодромами в Європі все ще залишається доволі складною. Окрім Великої Британії, свої космодроми мають лише Норвегія (Andøya Spaceport) та Швеція (Esrange Space Center). Обидва — в активному статусі. 

Норвезький Andøya відкрився 2023 року та став першим діючим космодромом Європи. 30 березня 2025 року з його території відбувся перший орбітальний запуск ракети-носія Spectrum виробництва німецької компанії Isar Aerospace. Шведський космодром Esrange має більшу історію запусків, адже сам космічний центр було засновано ще 1966 року. Втім, новий стартовий майданчик під потреби саме орбітальних вертикальних запусків запрацював тільки у 2023 році. Відтоді звідти здійснено декілька орбітальних запусків, переважно наукових супутників і стратосферних аеростатів. 

Болісний розрив заради сильнішого майбутнього 

Розуміння того, що прихід Дональда Трампа до влади у США змусить Європу збільшити фінансування власного космічного сектора, прийшло до європейських чиновників, щойно стали відомі результати останніх американських виборів. Наприкінці листопада 2024 року в межах панельних дискусій на конференції Space Tech Expo Europe звідусіль лунали заклики послабити залежність європейських країн від американських космічних можливостей. Передусім згадували SpaceX, до якої ESA довелося звертатися задля організації космічних запусків.

Переважно ця залежність від можливостей Falcon 9 Ілона Маска виникла через те, що дебют обох європейських ракет-носіїв Ariane 6 і Vega C відкладався більше ніж на рік. Ariane 6 виконала свій перший комерційний рейс лише на початку березня 2025 року. А Vega C, попри те, що спочатку успішно стартувала у липні 2022-го, під час другого свого старту, у грудні, зазнала катастрофічного провалу, тож ракету вирішили віддати на модернізацію, що тривала два роки поспіль.

Перший старт оновленої Vega C відбувся 5 грудня 2024 року. Байдуже, що ракета змогла вивести на орбіту супутник Sentinel-1, адже цей запуск залишався єдиним успіхом у її активі після доопрацювання. Наступний вдалий старт Vega C відбувся 29 квітня 2025 року, ракета вивела на орбіту моніторинговий SAR-супутник Biomass, який є частиною програми ESA Earth Explorer з дистанційного спостереження за Землею та дослідження динамічних екосистем планети. 

Теоретично, підсилити ракетний парк Європи здатні кілька відносно молодих ракетних стартапів. Британський стартап Skyrora вже пропонує комерційним замовникам свої можливості для космічного запуску, наразі представлені двома типами комерційних ракет-носіїв, які поки що на стадії розробки:

• Skyrora XL — основна орбітальна триступенева ракета-носій, призначена для виведення корисного навантаження до 315 кг на низьку навколоземну орбіту (LEO). Перший запуск Skyrora XL запланований на кінець 2025 року з території космодрому SaxaVord.
• Skylark L — №2 у майбутньому ракетному парку компанії. Ця одноступенева керована суборбітальна ракета призначена для наукових мікрогравітаційних досліджень за комерційним замовленням.

У ракетному арсеналі британців є й дві випробувальні: Skylark Micro та Skylark Nano. Ці невеликі твердопаливні ракети компанія розробляє для тестових запусків і демонстрації технологій, зокрема Skyrora вже запускала їх з території Шотландії.

Зазначимо, ракети-носії — не єдиний козир у арсеналі Skyrora. Компанія намагається охопити якомога ширше космічну діяльність, зокрема робить акцент на впровадженні екологічних технологій, спрямованих на зменшення вуглецевих викидів від космічних запусків. Справжнім проривом британського стартапу у сфері екологічно чистого палива став винахід Ecosene. Це ракетне паливо виробляється шляхом переробки пластикових відходів. Випробування ракетних двигунів, що працюють на Ecosene, відбулося наприкінці січня 2020 року.

Ще на початку поточного десятиріччя Skyrora спромоглася розгледіти, що майбутнє ракетної галузі криється у впровадженні технології адаптивного виробництва за допомогою 3D-друку в процес будівництва ракет та їхніх основних компонентів. Стартап започаткував виробництво серії друкованих ракетних двигунів, що вилилося у створення Skyforce (наразі модифікований до Skyforce-2), LEO Engine та Third Stage, деякі з елементів яких повністю друкуються на принтері. 

Усі три двигуни встановлено на ракеті Skyrora XL. Skyforce-2 з тягою в 70 кН працюють на першому та другому ступенях ракети під час підйому. Ракетний двигун верхнього ступеня LEO Engine, сконструйований для роботи у вакуумі, містить технологію багаторазового запалення, яка потрібна для більш точного виведення супутників на задану орбіту. Корисний вантаж, розташований на третьому ступені ракети, може коригувати двигун Third Stage, який здатен генерувати тягу у 3,5 кН. Цей двигун також є основною рушійною установкою для космічного буксира компанії — Space Tug, про який розповімо нижче. Одноступенева ракета Skylark L використовує однойменний рідинний ракетний двигун з регенеративним охолодженням та тягою 31 кН. 

З огляду на проблему відсутності космодромів у Великій Британії (тут варто зазначити, що на момент появи стартапу Skyrora у червні 2017 року ще не було навіть думок про початок будівництва власних космодромів на території Британських островів), компанія висунула концепцію зведення невеликих мобільних стартових комплексів. Модульна система збирання таких стартових майданчиків надала стартапу дуже високий рівень мобільності у процесі організації ракетних запусків та дозволила проводити підготовку до нього за лічені дні. 

Інша інновація від Skyrora полягає у бажанні організувати процес видалення ракетних ступенів та іншого габаритного сміття з орбіти Землі. Для цих потреб компанія розробляє космічний буксир Space Tug, який по суті є маневреним третім етапом ракети Skyrora XL.

Головною функцією Space Tug є активне видалення фрагментів орбітального сміття шляхом його захоплення і зведення з орбіти. Крім цього, космічний буксир буде здатний виконувати операції з дозаправки супутників пальним, наближення, стикування та переміщення апаратів на інші робочі орбіти.

Вектор напрямку Skyrora спрямований не тільки в майбутнє, але й у славетне минуле британської космонавтики. Компанія сприяла репатріації назад, до Великої Британії, відпрацьованого першого ступеня першої британської ракети-носія Black Arrow R3, яка у 1971 році вдало вивела на орбіту британський супутник Prospero. Фрагмент ракети тривалий час зберігався на пусковому майданчику Woomera у Австралії, коли керівництво компанії вирішило організувати операцію з повернення відпрацьованого модуля на його історичну батьківщину та повністю оплатило супутні витрати цієї подорожі. Повернені частини ракети Black Arrow спочатку виставили в Шотландії, а згодом передали в оренду Музею авіаційної науки у Фарнборо, де вони зберігаються дотепер.

На прикладі всього одного стартапу з Великої Британії бачимо, як компанія одноосібно пропонує цілий кластер космічних послуг на замовлення, охоплюючи чи не кожен важливий аспект космічного ринку. Звісно, Skyrora — не єдиний амбітний стартап з Туманного Альбіону або Європи. Але цей приклад — найбільш влучний для опису можливостей приватного сектора в питанні посилення космічних можливостей країни. Наразі такі гравці лише чекають, щоб у них повністю повірили, надавши необхідний притік інвестицій у бізнес, що активно розвивається.

І у цих спроб дійсно є зворотний зв’язок, до того ж виражений не тільки приватними інвестиціями. Європейське космічне агентство вже висловлює зацікавленість у системній підтримці нових стартапів. У листопаді минулого року ESA надало низці європейських та британських стартапів інвестицій на €44,22 млн. Щоправда, у перелік потрапив всього один стартап британського походження — Orbex, проте не виключено, що майбутні етапи фінансування охоплять ширше коло учасників. 

Зближення космічних можливостей Туманного Альбіону та Старого світу

Курс на розвиток власного космічного сектора окреслено у Національній космічній стратегії Великої Британії, яку було прийнято у вересні 2021 року. Зокрема, цей документ визначив 10-річне бачення Великої Британії як однієї з найбільш інноваційних та привабливих космічних економік у світі. Мало-помалу деякі положення Національної космічної стратегії почали втілюватися, що можна побачити у чистих цифрах. Тільки з 2020 до 2025 року в космічний сектор країни було інвестовано кілька мільярдів фунтів стерлінгів. 

Значно зросла частка державних інвестицій від Космічного агентства Великої Британії (UKSA). До прикладу, якщо в період 2018-2019 років агентство інвестувало у розвиток британського космічного сектора £373 млн, то за 2022-2023 роки ця сума збільшилася майже вдвічі, сягнувши £647 млн. 

Сьогодні UKSA реалізує власні програми фінансування, такі як National Space Innovation Programme (NSIP), якій з моменту запуску в 2020 році надано понад £25 млн на підтримку інноваційних космічних технологій. 2023-го було оголошено про виділення £65 млн на нові конкурси в межах NSIP. Лише за останні роки фінансування за цією програмою отримала ціла низка перспективних проєктів у космічній галузі.

• SatVu — проєкт з розробки інноваційного інфрачервоного сенсора високої роздільної здатності для супутників, призначеного для виявлення теплових аномалій та моніторингу стану навколишнього середовища. У листопаді 2024 вдалося залучити додаткові інвестиції у розмірі £10 млн у межах інвестиційного раунду серії В. 
• Космічні проєкти від Northumbria University. Нортумбрійський університет рік за роком висуває низку космічних ініціатив, серед яких, зокрема, проєкт з розробки технології лазерного оптичного зв’язку для малих супутників (CubeSats), що дозволить за лічені секунди передавати великі обсяги даних з космосу на Землю.
• Космічні проєкти від Rolls-Royce. За програмою державної підтримки компанія отримала £4,8 млн на розробку космічного ядерного мікрореактора для довготривалих космічних місій. 
• Super Sharp Space Systems — британська компанія, яка отримала від NSIP бюджет у розмірі £5 млн на реалізацію свого проєкту з розробки розкладного тепловізійного космічного телескопа для моніторингу кліматичних змін із космосу. 
• Спільний проєкт Lúnasa Space та Orbit Fab — обидві компанії займаються розробкою технологій для безпечного стикування супутників з метою їхньої дозаправки на орбіті в межах активного наразі розвитку напряму операцій з космічного обслуговування (In-space orbital service). Компанія Lúnasa Space націлена на інтеграцію та тестування автономного комплекту (RPO), а Orbit Fab переймається розробкою інтерфейсу для стикування й дозаправки супутників (GRASP).

NSIP регулярно оголошує нові конкурси на фінансування, підтримуючи як початкові стадії розробки (через програму Kickstarter), так і більш зрілі проєкти, спрямовані на комерціалізацію (маркуються як Major Projects). Останній конкурс другого етапу NSIP під назвою Call 2 був оголошений у березні 2025 року, а його цьогорічний бюджет сягає щонайменше £17 млн. 

Окрім інвестицій за програмою NSIP, Космічне агентство Великої Британії керує власним Фондом інфраструктури космічних кластерів (SCIF). Нещодавно фонд виділив інвестиції у розмірі £8 млн Space Forge зі штаб-квартирою у валлійському Кардіффі. За ці гроші компанія має створити Національний центр з досліджень мікрогравітації, що відіграватиме ключову роль у розробці нових технологій космічного виробництва, зокрема використовуючи для цього неорганічні кристалічні структури, вирощені в умовах мікрогравітації. Потенційно це має дати Великій Британії значний буст у питаннях створення на орбіті нових типів напівпровідникових матеріалів, які будуть використовуватися у космічній електроніці.

UKSA також стимулює вливання у космічний сектор, керуючи ініціативами на кшталт Програми прискорення інвестицій. Ця ініціатива має широкий інструментарій для супроводу британських космічних компаній з високим потенціалом у їхньому інвестиційному поступі, допомагаючи їм масштабуватися та залучати приватний капітал. Програма прискорення інвестицій співпрацює з інвестиційними акселераторами для надання спеціалізованої підтримки та можливостей на всьому шляху розвитку молодого космічного бізнесу.

Інші державні кошти живлять космічний сектор не напряму, а через вкладення, які Велика Британія робить у програми ESA. Так, у листопаді 2022 року Британія зробила внесок у розмірі £1,6 млрд. Ці гроші будуть спрямовані на підтримання програм космічного агентства Європи включно до 2027 року. Зі свого боку ESA повертає бюджетні кошти на розвиток британських ініціатив: тільки за період з середини 2022 до кінця 2024 року англійські компанії та університети отримали контракти від європейського агентства на суму £844 млн.

На прикладі цього колообігу бюджетних коштів від уряду Великої Британії до ESA й назад можна побачити, як потроху зближуються один із одним британський та європейський космоси. Це багато в чому вимушене зближення поступово починає приносити свої перші плоди. Йдеться про посилення інтеграції космічної інфраструктури обох учасників, зростаючу кількість на базі космічних технологій власної розробки спільних проєктів та збільшення їхньої частки у різних галузях аерокосмічного сектора. Можливо, у подальшому саме відхід від космічної залежності від США стане тим самим ключовим фактором, який дозволить Великій Британії та ЄС знайти своє місце у таборі найсильніших космічних держав світу.