Вимушена незалежність: як Європа здатна замінити військово-космічні можливості США

Політична турбулентність та ґрунтовні переміни в минулих альянсах, що прийшли разом з новою адміністрацією президента Трампа, дісталися й Старого світу. Європа готується до вірогідності глобальної перебудови НАТО, яку може спричинити політика нового ізоляціонізму та переорієнтування зусиль США на Азійсько-Тихоокеанський регіон. Якщо це дійсно станеться, це означатиме прихід інакшої реальності, в якій космічний сектор Європи залишиться сам по собі. Для того щоб пом’якшити наслідки такого болісного розриву, країни ЄС разом з Великою Британією вже планують перебудову свого космічного сектора, зокрема й мілітаристську компоненту. Та чи вдасться Європі повноцінно замістити військово-космічні можливості США? 

Основні складові військово-космічного потенціалу НАТО

США відігравали ключову роль у розбудові військово-космічних можливостей тієї частини Західної Європи, що входила у Північноатлантичний альянс (НАТО), створений 1949 року для протидії поширенню СРСР у регіоні. Країни Східної Європи потрапили у сферу радянського впливу та входили в Організацію країн Варшавського договору (ОВД), засновану 1955 року. Так намітилися контури нового світу, повна ідеологічна розбіжність яких і стала фундаментом для початку Холодної війни.

Оскільки головною загрозою нового післявоєнного часу були балістичні ракети, космічні технології одразу стали основною сферою зацікавленості обох альянсів. Дедалі більшої значущості набували системи супутникової розвідки, супутникового зв’язку, позиціонування, навігації та часу (PNT) і протиракетної оборони. Наприкінці ХХ сторіччя, із розвитком комп’ютерної ери, до цих складових долучиться організація кібербезпеки, а пізніше й повноцінна компонента Космічних сил, заснована в США у 2019 році. Від старту космічної ери США брали головну участь у створенні всіх ключових космічних складових глобального захисту європейської частини НАТО.

Супутникова розвідка: очі сучасного бога війни 

Сьогодні США надають країнам — учасницям НАТО повний доступ до можливостей своїх супутників-шпигунів. Це дозволяє європейцям отримувати найбільш повну інформацію стосовно пересування військ, місць їхньої дислокації, командних штабів, розташування складів озброєння та підприємств військової інфраструктури. Донедавна роль космічних розвідників здебільшого покладалася на державні супутники, розроблені на замовлення Міністерства оборони США (DoD). Зі свого боку Європа також розробляла аналогічні супутники-розвідники, але у кратно меншій кількості.

Наразі Європейське космічне агентство (ESA) володіє доволі обмеженим ресурсом з активних моніторингових супутників, що можуть бути задіяні у військовій розвідці. Передусім це апарати програми Copernicus, зокрема два моніторингові супутники угруповання Sentinel-1, що надають радіолокаційні зображення земної поверхні, та пара апаратів типу Sentinel-2, що спеціалізуються на отриманні оптичних зображень Землі. Загалом за програмою Copernicus на орбіті наразі перебувають 13 моніторингових супутників, проте деякі з них мають доволі вузький профіль використання. Так, два супутники Sentinel-5 призначаються для вивчення стану атмосфери та моніторингу парникових викидів, а пара Sentinel-6 займається виключно дослідженням стану морів та океанів. Отже, в питаннях супутникової розвідки Європі не варто розраховувати на супутники спостереження від ESA. Альтернатива тут радше вбачається у ресурсі приватних космічних компаній, що надають своїм клієнтам послуги супутникового моніторингу на замовлення. 

Остання військово-космічна стратегія США, яка багато в чому проеціюється і на діяльність американців у межах НАТО, передбачає залучення до процесу космічної розвідки не лише національних супутників військового призначення, але й моніторингових зондів від комерційного сегмента космічного бізнесу, яким пропонується виконувати розвідувальну діяльність на вимогу Міністерства оборони США та НАТО. Так, 19 серпня 2024 року супутникова компанія Planet Labs повідомила про укладення контракту з НАТО на участь 20 своїх моніторингових SkySat у цілях військової розвідки. Діяльність Planet Labs відбувається у межах програми НАТО “Постійне спостереження Альянсу з космосу” (Alliance Persistent Surveillance from Space, APSS), що почала діяти у 2023 році.

Програма APSS пропонує об’єднання ресурсу спостереження як державних, так і комерційних супутників для організації стійкої системи військово-космічної розвідки. Наразі в неї входять 17 країн — членів НАТО, а загальний п’ятирічний бюджет становить $1 млрд, що є однією з найбільших інвестицій НАТО у супутникову розвідку. 

Угруповання від Planet — не єдині комерційні супутники, залучені у APSS. Вірогідно, у програмі беруть участь й інші моніторингові компанії, серед яких Maxar Technologies, Spire Global тощо. Зазначимо, що це лише припущення, адже інформація про комерційних гравців у APSS обмежена з питань безпеки, і не кожен приватний член розвідувальної ініціативи афішує свою присутність у ній так, як це робить Planet Labs. Утім, фактом залишається, що більшість комерційних компаній, долучених до цієї програми, мають американське походження. Це означає, що вони підпадають під юрисдикцію США і залежні від примх американського законодавства, яке в односторонньому порядку може заборонити своїм компаніям участь у міжнародних безпекових програмах, включно з APSS.

Якщо ж говорити про європейський сегмент комерційних компаній з супутникового моніторингу, окремо слід виділити французьку Airbus Defence and Space, італійську Telespazio, німецьку OHB SE, фінську ICEYE, британські Surrey Satellite Technology Ltd (SSTL) та Inmarsat. Теоретично, їх усі можна використати з метою військової розвідки за програмою APSS або її альтернатив, що можуть бути створені у майбутньому.

У питаннях організації нового підходу до космічної розвідки із залученням супутникового парку комерційних компаній важливу роль відіграє не тільки зйомка, але й обробка отриманих супутникових даних. Так, вищезгадана американська компанія Planet Labs у липні 2024 року оголосила про підписання семизначної пілотної угоди з міжнародним замовником Міністерства оборони щодо кінцевої обробки даних супутникового спостереження PlanetScope. Тепер отримані супутникові зображення будуть покращувати за допомогою систем штучного інтелекту (ШІ), а саме — Theia, розробленого американською SynMax. 

В Європі також є низка приватних компаній, що пропонують послуги з покращення візуалізації супутникових зображень та обробки Big Data, зокрема із залученням геопросторових моделей на базі ШІ. До вже названих вище Airbus Defence and Space та Telespazio слід додати італійську компанію Planetek Italia, що займається постобробкою супутникових знімків. Швейцарська Sarmap теж спеціалізується на послугах з обробки супутникових знімків з використанням ШІ-моделей, і переважно оперує саме радарними даними (які надають SAR-супутники). Оброблені дані, які продукує Sarmap, помічні в цивільних завданнях — здебільшого для моніторингу землекористування, повеней тощо. Чеська компанія EOfactory, націлена на аналіз даних супутників для допомоги у сільськогосподарській діяльності, долучає до процесу обробки знімків геопросторові моделі на базі ШІ. 

Легко помітити, що зазвичай послуги цих операторів не дотичні до обробки військової інформації, радше стосуються геодезичного аналізу поверхні, яким потім користуються крупні будівельники при проєктуванні нових типів логістичних розв’язок чи розумної забудови, сільськогосподарської діяльності тощо. Та чи відмовляться ці компанії від співпраці з військовими, якщо ЄС запропонує їм справді вигідні умови й розробить покрокові ініціативи для розкриття розвідувального потенціалу? 

Супутникова навігація: чи є заміна GPS? 

Окрім спостереження та розвідки, супутники виступають ключовим елементом у системах позиціонування, навігації і часу, що здатні надати геопросторові дані для наведення високоточних крилатих і балістичних ракет, БПЛА дальньої дії, військової авіації, координації бронетехніки та піхотних з’єднань. Найпоширеніша навігаційна система, яку наразі використовують війська НАТО, також має американське походження. Система глобального позиціонування, або GPS, пройшла своє перше бойове хрещення у 1991 році під час військової операції “Буря в пустелі” у Перській затоці. Відтоді GPS є невід’ємною складовою всіх систем військової навігації і наведення зброї, які використовує НАТО.

Цікаво, що саме США й виступили головним ініціатором створення європейського аналога GPS ще у 1999 році. Наприкінці ХХ сторіччя Німеччина, Франція, Італія й Велика Британія розпочали розробку європейської Глобальної навігаційної супутникової системи (GNSS), яка отримала назву Galileo. Звісно, тоді навіть затяті песимісти не прогнозували можливий вихід США з НАТО — нова європейська система супутникової навігації була потрібна для зміцнення стійкості систем PTN у межах НАТО і мала слугувати додатковим рівнем супутникової навігації, якщо з американськими навігаційними супутниками щось станеться. Але в нових реаліях невизначеності майбутнього Північноатлантичного альянсу Galileo стає важливим інструментом в руках європейських країн — членів НАТО.

У прямому порівнянні обидві GNSS багато в чому подібні одна на одну. Обидві системи розташовані на середній навколоземній орбіті (MEO) з висотою від 20 200 км (GPS) до 23 616 км (Galileo). Повне навігаційне угруповання Galileo налічує 27 активних супутників, розташованих у трьох різних орбітальних площинах. GPS, зі свого боку, оперує 31 супутником. Проте, оскільки американська GNSS від початку проєктувалася саме під потреби військових операцій, її супутники розміщені на шести різних орбітальних площинах. Більша кількість орбітальних площин забезпечує значно кращий кут покриття земної поверхні, навіть у складних умовах природного ландшафту. 

Утім, менша кількість орбітальних площин у Galileo також має свої переваги. Передусім це менша вартість розгортання та краща оптимізація супутникової навігації в умовах щільної міської забудови. Саме у великих містах Galileo має значну більшу точність позиціонування, ніж GPS. Європейська GNSS ще й стійкіша до перешкод, оскільки використовує досконаліші типи шифрування супутникових сигналів і працює на інших частотах. Galileo пропонує різноманітні авторизовані сервіси для держслужбовців та державних установ з підвищеним рівнем безпеки з’єднання.

Та головна перевага для Європи криється в тому, що Galileo не контролюється DoD США, надаючи повністю незалежну систему PNT, яку можливо залучити як до цивільної діяльності, так і до військових операцій. Слід також усвідомлювати, що в межах НАТО американську й європейську GNSS пропонувалося використовувати саме комбіновано, щоб покращити загальну стійкість супутникової навігації Альянсу. Без участі американської GPS європейські країни НАТО, хоча й не залишаться в ситуації повної геопросторової сліпоти, проте матимуть значно менш потужний ресурс, ніж це було б у разі інтеграції обох систем PNT у структуру навігації та управління військами. 

Супутниковий зв’язок: в очікуванні IRIS² та перші спроби замінити Starlink

Інша надважлива функція супутників у контексті використання НАТО криється в організації зашифрованого військового зв’язку, незамінного на всіх етапах сучасної війни: від проведення тактичних військових операцій до організації глобальної стратегічної комунікації на рівні бригад чи армійських корпусів.

Упродовж років дві американські системи військового супутникового зв’язку (MILSATCOM) під назвою Advanced Extremely High Frequency (AEHF) та Wideband Global SATCOM (WGS) виступали ключовими компонентами у процесі взаємодії військових з’єднань НАТО, обміну даними між командними центрами й військовими базами. Кожна система має своє вузькопрофільне призначення:

• Advanced Extremely High Frequency (AEHF) — угруповання із шести супутників на геостаціонарній орбіті Землі (GEO), які відповідають за організацію захищеного й стійкого до перешкод зв’язку, передачі конфіденційної інформації та організації каналів стратегічного зв’язку.
• Wideband Global SATCOM (WGS) — угруповання з 11 супутників на GEO, яке відповідає за організацію широкосмугового зв’язку для передачі великих обсягів даних, зокрема командний зв’язок, а також дані розвідки і спостереження.

Окремі європейські країни НАТО володіють власними аналогами MILSATCOM, які працюють на національному рівні. Так, Франція має у своєму розпорядженні угруповання з двох супутників: Syracuse 4A та 4B. Британія також має свою систему MILSATCOM, утім, вона складається лише з одного супутника зв’язку — Skynet 6A. Німеччина (два геостаціонарні супутники SatcomBW) та Італія (три супутники Sicral) теж володіють власними системами MILSATCOM для обміну даними та зашифрованого стратегічного командування. Але розрізнені національні супутники на геосинхронній орбіті не здатні забезпечити оптимізований рівень захищеної військової комунікації у межах усіх країн ЄС.

У червні 2016 року в Євросоюзі почали усвідомлювати потребу у власній системі безпечного, надійного й економічно ефективного супутникового зв’язку для державних користувачів і військових. Так з’явився концепт EU GOVSATCOM — загальноєвропейської програми, яка пропонувала об’єднати ресурси державних і комерційних європейських супутникових систем, що дозволяло б ефективніше використовувати їхні наявні можливості. Для цього EU GOVSATCOM пропонувала скористатися системою наземних стандартизованих хабів, щоб об’єднати можливості різних супутникових операторів з метою організації екстрених каналів зв’язку для управління кризовими ситуаціями, захищеного урядового й військового зв’язку. Таким чином EU GOVSATCOM стала частиною космічної програми ЄС на період 2021-2027 років — наразі тривають роботи з її кінцевої реалізації.

Однак важливо розуміти, що це не повноцінна супутникова система із власним парком супутників та інфраструктурою. Вона зосереджена виключно на оптимізації уже наявних можливостей супутникового зв’язку та є радше своєрідними милицями, хоча й високоефективними в контексті відсутності уніфікованої системи супутникового зв’язку в межах ЄС.

З огляду на всі складності, пов’язані з відсутністю загальноєвропейської системи супутникового зв’язку, починаючи з 2023 року Європейський Союз перебуває на етапі розробки нової супутникової системи IRIS² (Infrastructure for Resilience, Interconnectivity and Security by Satellite), яку планує використовувати для організації зашифрованого урядового та військового зв’язку. Старт запуску IRIS² намічено на 2027-й, а до кінця 2030 року на орбіті мають розміститися всі 290 запланованих супутників. Контракти на розробку супутників угруповання IRIS² уже підписала низка європейських супутникових компаній, серед них Eutelsat, Hispasat і SES. Загальна сума контрактів складає €10,6 млрд.

IRIS² заявляється як багатоорбітальне сузір’я. Це означає, що його супутники будуть оперувати відразу на декількох орбітальних висотах: низькій (LEO), геостаціонарній (GEO) та середній (MEO). Завдяки цьому можливо організувати багаторівневу архітектуру супутникового зв’язку, в якій нижній рівень (апарати на LEO) буде опікуватися організацією зв’язку в реальному часі та інтернет-з’єднанням. Супутники на GEO збільшать площу покриття широкосмуговим сигналом, а також виступатимуть в якості ретрансляторів. Апарати на MEO забезпечать глобальне розширення можливостей IRIS² у майбутньому. 

Інший важливий ресурс для організації супутникового зв’язку, яким зокрема можна скористатися у військових цілях, полягає в спроможності, що надають комерційні супутникові компанії. Під час повномасштабної фази українсько-російської війни, що триває з лютого 2022 року, супутники американського інтернет-сузір’я Starlink від SpaceX відіграють ключову роль у здатності України відбивати російську агресію. Термінали для прийому супутникового сигналу встановлені майже на кожній ділянці українського фронту, що стало вирішальним у забезпеченні сталої комунікації між військовими підрозділами, управлінні розвідувальними та бойовими БПЛА, злагодженості маневрування бронетанкових і піхотних з’єднань, командуванні й управлінні на полі бою тощо.

Наразі слід констатувати, що в Європі немає аналогів комерційних супутникових сузір’їв, здатних надати функціонал, подібний до Starlink. Утім, ідеї зробити щось подібне до інтернет-сервісу SpaceX подеколи все ж таки лунають. Так, французький супутниковий оператор Eutelsat запропонував можливу заміну супутників Starlink в Україні на супутники власного виробництва. Це мало на меті позбавити адміністрацію Трампа суттєвого важеля впливу на українську сторону щодо початку мирних переговорів. Нещодавно Eutelsat виступила з заявою, що вона надасть Україні близько 40 000 терміналів для прийому супутникового сигналу, щоб замінити аналогічну кількість терміналів Starlink. Обидві заяви вже призвели до того, що акції Eutelsat за перший тиждень березня 2025 року продемонстрували майже чотирикратне зростання. Але чи можна порівнювати ці дві системи?

Після поглинання британського супутникового оператора OneWeb французька Eutelsat стала власницею сузір’я з 630 супутників, що розташовуються на низькій навколоземній орбіті, та 35 ретрансляторів на GEO, які забезпечують швидкий міжсупутниковий обмін даними. Для порівняння, на сьогодні Starlink уже має вдесятеро більше супутників на LEO — 7000. І компанія Маска планує збільшити їхню кількість до 42 000 приблизно до 2030 року. Нові супутники Starlink надають і трошки вищу швидкість з’єднання — 200 Мбіт/с порівняно зі 150 Мбіт/с, які наразі пропонує Eutelsat. Утім, у масштабах європейського регіону можливостей супутникового угруповання Eutelsat вистачить для організації захищеного супутникового з’єднання вздовж усієї лінії українського фронту.

Зауважимо, що минуть роки до того моменту, коли IRIS² розпочне повноцінно функціонувати на теренах Європи. Комерційні компанії також не можуть повною мірою конкурувати з американськими глобальними мережами супутникового зв’язку. З іншого боку, і в росіян зараз нема адекватних комерційних аналогів на кшталт Starlink, вони мають у своєму розпорядженні тільки національну систему супутникового зв’язку “Меридіан”, яка вже у активному статусі. 

Протиракетна оборона: SBIRS, Aegis і THAAD

“Ядерна парасолька”, яку США розгорнули над європейськими країнами НАТО, призвела до ситуації, в якій країнам ЄС просто не потрібно було розробляти власну комплексну систему попередження про запуск балістичних ракет та систем протидії — усі вони вже стояли на озброєнні США і повністю покривали потреби Європи у протиракетному захисті. Відтак ЄС роками покладався на можливості американської двокомпонентної комплексної системи попередження про ракетні пуски SBIRS (Space-Based Infrared System), розробка якої стартувала у 1990-х роках, коли США вирішили замінити свою стару систему попередження про ракетні пуски DSP (Defense Support Program). 

Нова SBIRS передбачала відстеження пусків балістичних ракет угрупованнями супутників на різних висотах орбіт. Вони мають здатність помічати тепловий слід від ракетних пусків за допомогою чутливих ІЧ-сенсорів. У такий спосіб можна фіксувати ракетні пуски на початковому етапі запуску балістики, що дає достатньо часу для розрахунку потенційної траєкторії польоту ракети та комплексного залучення інших систем протидії і перехоплення. Пізніше функціонал SBIRS почали модернізувати, доповнюючи його новими сенсорами, націленими на захоплення і трекінг маневрених гіперзвукових ракет. Так з’явився концепт HBTSS (Hypersonic and Ballistic Tracking Space Sensor) — нового американського супутникового сенсора для відстежування траєкторії польоту гіперзвуку. 

Новітня протиракетна програма Next-Gen OPIR (Next-Generation Overhead Persistent Infrared) має ще більше розширити можливості американської системи раннього ракетного попередження за рахунок нової генерації супутників ракетного попередження типу NGP (Next Generation Polar) та NGG (Next Generation Geosynchronous), розташованих на полярній і геосинхронній орбітах відповідно. Перший NGG-супутник попередження був виведений на орбіту у 2022 році, а запуск NGP має розпочатися з 2026 року. 

Важливо розуміти, що всі наведені вище системи лише сигналізують про ракетну небезпеку та не є системами протидії балістичним і гіперзвуковим ракетам. Для їх перехоплення й нейтралізації НАТО використовує інші типи систем американського походження:

• Aegis та Aegis Ashore — для перехоплення балістичних ракет середньої і малої дальності. Реалізується як у вигляді наземних протиракетних батарей, так і на кораблях ВМФ країн НАТО. Наразі основні наземні комплекси Aegis Ashore розгорнуті в Польщі та Румунії. 
• MIM-104 Patriot — основна система протиракетної оборони країн НАТО, яка стоїть на озброєнні Альянсу, починаючи з 1980-х років. Націлена на перехоплення всіх наявних типів ракетної загрози: балістичних, крилатих і навіть гіперзвукових ракет (саме американські комплекси Patriot, надані Україні у 2023 році, вперше перехопили новітні російські гіперзвукові “Кинджали”). Батареї Patriot розгорнуті у багатьох країнах ЄС, як-от Іспанія, Нідерланди, Польща, Німеччина. У ФРН також є аналоги Patriot власного виробництва — ракетна система IRIS-T, розроблена Diehl Defence. Проте профіль цих систем дещо відрізняється: якщо Patriot здебільшого націлений на перехоплення балістичних ракет, IRIS-T краще протидіє саме крилатим ракетам середнього радіуса дії.
• THAAD (Terminal High Altitude Area Defense) — відносно нова система для перехоплення балістичних ракет на кінцевому етапі їхнього польоту. Зараз ці американські системи не розгорнуті в материковій частині Європи. 

З огляду на те, що майже всі системи ПРО/ППО НАТО мають американське походження, у серпні 2022 року Німеччина виступила з ініціативою щодо створення повністю європейської системи — “Європейський небесний щит” (European Sky Shield Initiative, ESSI). Головною метою ESSI стало вдосконалення сумісності розрізнених систем ПРО національного рівня, забезпечення незалежності у питаннях європейської протидії ракетній загрозі, а також зменшення витрат на обслуговування і закупівлю подібних систем. Станом на 2025 рік до ініціативи ESSI долучилися вже 24 європейські країни: Австрія, Албанія, Бельгія, Болгарія, Данія, Чехія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Угорщина, Латвія, Литва, Нідерланди, Норвегія, Словаччина, Словенія, Румунія, Велика Британія, Туреччина, Греція, Польща, Португалія, Швеція, Швейцарія.

ESSI націлена не стільки на створення європейських аналогів американських систем ПРО/ППО з нуля, скільки на закупівлю й інтеграцію вже наявних систем до комплексної та уніфікованої системи європейської протиракетної безпеки. Так, основу майбутньої ESSI мають скласти такі протиракетні системи:

• Ближній радіус дії — Skyranger 30 виробництва німецької Rheinmetall Air Defence AG.
• Середній радіус дії — IRIS-T SLM.
• Дальній радіус дії — Patriot.
• Міжконтинентальний (екзоатмосферний) радіус дії — ізраїльська система IAI Arrow 3.

Для виявлення ракетних загроз і наведення на цілі пропонується скористатися радарними системами німецького виробництва: Hensoldt TRML-4D (для систем IRIS-T), EL/M-2080 Green Pine (для IAI Arrow 3) та Raytheon LTAMDS (для Patriot). 

Наразі загальноєвропейська система ПРО/ППО ESSI все ще на стадії розгортання, оскільки інтеграція різних протиракетних систем в єдину спочатку потребує вирішення багатьох нюансів технічного характеру, пов’язаних з обміном даними, координацією дій та управлінням вогнем. Найімовірніше, елементи “Європейського небесного щита” будуть впроваджуватись поступово, у міру завершення певних етапів робіт з їхньої інтеграції. 

Як бачимо, лише повномасштабна фаза російсько-української війни змусила європейські держави усвідомити необхідність розробки власної загальноєвропейської системи протиракетного захисту. 

Час переозброєння? 

Питання щодо негайного старту масштабної загальноєвропейської кампанії з переозброєння дедалі частіше піднімають європейські лідери. Усвідомлення того факту, що у новому світі ЄС більше не може повністю покладатися на військовий потенціал США, і зростаюча загроза з боку рф стали ключовими чинниками для розгортання подібних дискусій.

На початку березня 2025 року президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн представила новий план модернізації і зміцнення військового потенціалу ЄС, який передбачає витрати на цей процес у розмірі €800 млрд. Ці гроші також мають піти на посилення військово-космічного потенціалу об’єднаної Європи до кінця поточного десятиліття. План пропонує залучення широкого списку комерційних компаній до співпраці з оборонним сектором за принципом, як це наразі роблять США. Частину з цих €800 млрд витратять на зміцнення обороноздатності України.

Адміністрація президента Трампа продовжує висувати свої концепти бачення подальшого існування НАТО, в якому американський захист та доступ до військово-космічного потенціалу США буде гарантовано лише тим країнам — членам Альянсу, які витрачатимуть достатньо грошей на свою оборону. Лунає цифра у 5% від ВВП країни, і деякі країни НАТО (наприклад, Польща) впритул наближаються до цих показників. Утім, сама постановка питання про вибірковість союзницької допомоги від США дедалі більше спонукає європейських політиків замислюватися над впровадженням власних систем захисту, подібних до американських.

Не слід забувати і про найважливіший фактор стримування, який може втратити Європа, якщо США все ж вирішать повністю скоротити свою присутність у Європі — американську “ядерну парасольку”, яка слугувала головною запорукою захисту європейських країн з кінця Другої світової війни.

Так, ключові країни Європи, такі як Велика Британія і Франція, мають власну ядерну зброю, але її кількість вимірюється лише кількома сотнями ядерних боєголовок на кожну країну (515 сукупно). У Німеччини є ще певна кількість ядерних боєголовок (на авіабазі Бюхель зберігається близько 20 боєголовок B61), але це — американська зброя, яка не належить країні напряму. Для порівняння, ядерний арсенал головної загрози для ЄС, росії, більший вдесятеро і нараховує кілька тисяч носіїв ядерних боєголовок (за попередніми даними, близько 5580). 

Нещодавно французький президент Еммануель Макрон виступив з заявою щодо готовності Франції розповсюдити свою “ядерну парасольку” на інші країни ЄС, тим самим надавши їм необхідні гарантії безпеки на випадок, якщо США все ж таки наважаться остаточно згорнути свою військову присутність у Європі. Та поки цього не сталося, ЄС екстрено розпочинає діяльність з посилення власних військово-космічних сил. Вже зараз помітно, що це зволікання коштуватиме ЄС дорого та поставить низку технічних викликів. Вимушена незалежність призвела до пробудження європейських чиновників від затишного та безпечного сну. Та краще прокинутися пізно, аніж ніколи.