Військово-космічний потенціал Китаю: стратегія запозичення та накопичення

У 2014 році КНР уперше допустила приватний капітал до свого космічного сектора, дозволивши бізнесу сприяти комерційній розробці ракет-носіїв та супутників. За 10 років, що минули відтоді, можна спостерігати, як Пекін потроху знижує державну присутність у аерокосмічній галузі, дозволяючи власним підприємцям сформулювати нові тенденції у індустрії. Основна частка ринку все ще переповнена державними компаніями (зокрема, підпорядкованими національним концернам CAS і CASC), проте саме бізнес зайняв необхідну нішу у сфері проєктування малих та середніх космічних ракет, а також низки малих супутників і кубсатів.

Вдало запозичена американська модель інтеграції приватного бізнесу у зміцнення власного аерокосмічного сектора дозволила КНР за кілька років якщо не наздогнати, то хоча б максимально наблизитися до військово-космічного потенціалу країн північноатлантичного блоку, що неабияк занепокоїло військові відомства на Заході. Сьогодні зосередимо увагу на всіх новинках космічного ВПК Китаю, та роздивимося, що спільного китайська модель розвитку має з підходом її головних стратегічних конкурентів. 

Три супутникових мегасузір’я Китаю

Наприкінці травня цього року супутникова компанія Shanghai Lanjian Hongqing Technology Company (Hongqing Technology), 48% акції якої належить китайському виробнику ракет Landscape, подала до міжнародного телекомунікаційного регулятора (ITU) запит на розміщення сузір’я з 10 000 супутників, яке буде оперувати на 160 різних орбітальних площинах, створюючи на низькій навколоземній орбіті (LEO: 600 км) єдину мережу супутникового зв’язку, навігації і моніторингу під назвою Honghu-3.

Landscape концептуально дуже схожа на SpaceX — компанія націлена на будівництво багаторазових ракет-носіїв вантажопідйомністю до 21 тонни (на LEO), які будуть здатні виводити на орбіту чисельні супутникові кластери (нагадаємо, що деякі модифікації Falcon 9 виводили на орбіту одразу до 60 супутників Starlink). Ще з подібностей — ставка на технологію вертикального злету та посадки (VTVL). Цю технологію вперше масово почала застосовувати саме SpaceX, в такий спосіб суттєво знизивши ціну на запуск корисного вантажу на орбіту. І от тепер китайська Landscape націлилася повторити досвід компанії Ілона Маска — вивести на орбіту власний аналог супутникової мережі Starlink. 

Мегасузір’я військових супутників Honghu-3 дозволить КНР “тримати око” відразу у 160 орбітальних площинах, одночасно зосереджуючись на спостереженні за різними зонами інтересу. Це майже охоплення всієї півкулі Землі у реальному часі, з можливістю швидкої ретрансляції сигналу, зокрема і через світло (Китай уже сьогодні має власні системи лазерної телекомунікації).

До слова, Honghu-3 від Hongqing Technology став уже третім із заявлених КНР супутникових мегасузір’їв, які були анонсовані в межах національних планів країни щодо зміцнення своєї присутності на низькій навколоземній орбіті. У листопаді минулого року китайський приватний супутниковий виробник Shanghai Spacecom Satellite Technology зібрав майже мільярд доларів ($943 млн, якщо бути точним) на побудову мегасузір’я з 12 000 супутників — G60 Starlink (цікаво, чи має пане Маск свій відсоток за позичання китайцям власної торгової назви?). 

Головними інвесторами великої частки венчурного капіталу виступила низка розташованих у Шанхаї приватних компаній (серед найбільших донорів капіталу зазначається Shanghai Alliance Investment). Попри значний обсяг недержавних грошей, слід усвідомлювати, що багато приватних компаній та інкубаційних центрів, залучених до фінансування та створення G60 Starlink (зокрема Guosheng Capital, Hengxu Capital і CAS Capital), в кінцевому підсумку підпорядковані державній Китайській академії наук (CAS), тож їхня діяльність напряму керується військово-політичним керівництвом країни.

На початкових етапах розгортання сузір’я G60 Starlink складатиметься з 1296 супутників, які планують вивести протягом 36 ракетних запусків. Після розгортання на полярній орбіті Землі кожен з супутникових кластерів G60 Starlink займе своє орбітальне положення, організовуючи одразу декілька основних видів діяльності: супутниковий зв’язок та навігація (на частотних діапазонах Ku, Q і V), ретрансляція широкосмугового сигналу, навігація та геопросторове позиціонування. 

2024 рік є відправною точкою для китайського супутникового мегасузір’я G60 Starlink — на початку серпня цього року КНР планує здійснити запуск перших 18 супутників G60 Starlink, для чого, найімовірніше, стане в пригоді ракета-носій Long March 6A, розробкою якої займаються Аерокосмічна науково-технічна корпорація (CASC) разом з Шанхайською академією космічних технологій (SAST).

Загалом же протягом 2024 року планується вивести на орбіту перші 108 супутників (або менше 1% від усіх апаратів сузір’я). Цей доволі невеликий показник, очевидно, пов’язаний з недостатнім доступом КНР до потужних багаторазових ракет-носіїв на рідкому паливі, які могли б кратно підвищити показник розгортання наступних супутників G60 Starlink. Можливе рішення допоможуть знайти китайські стартапи, які наразі змагаються за пальму першості у розробці багаторазових VTVL-ракет. Найбільш амбітним приватним гравцем, який демонструє успіхи на цьому напрямку, сьогодні залишається китайська компанія Landspace, що розробляє ракету-носій Zhuque-3 (детальніше про розвиток ринку ракет-носіїв у КНР ми ще поговоримо нижче).

Раніше, у 2021 році, КНР анонсувала своє наймасштабніше на той час сузір’я — Guowang, яке після повного розгортання налічуватиме близько 13 000 супутників на низькій та середній навколоземних орбітах. Разом національна супутникова мережа Guowang та апарати мегасузір’я G60 Starlink мають стати основними конкурентами американському сузір’ю Starlink, яке після свого остаточного розгортання налічуватиме близько 42 000 супутників. Цивільний широкосмуговий зв’язок — лише один із аргументів, які стоять за розробкою китайцями аналога Starlink, адже досвід війни в Україні висвітлив іншу надважливу місію, яку за потреби може виконувати сузір’я — організація сталого супутникового зв’язку для військових. 

Багато рішень стосовно апаратів військового призначення спершу проходять “обкатку” на серії військових супутників Shiyan, за допомогою яких КНР тестує свої нові космічні технології. Сама назва Shiyan з китайської перекладається як “експеримент”, а крихти інформації, яку офіційний Пекін розкриває про ці супутники, натякають, що саме вони є демонстраційними станціями для низки військово-космічних технологій Піднебесної. За два минулих десятиріччя КНР вивела на орбіту понад 30 супутників серії Shiyan, останній з яких, Shiyan-23, було запущено на борту ракети Long March 4C з Центру запуску супутників Цзюцюань 12 травня 2024 року. 

Заохочення китайського приватного сектора до створення супутникових мегасузір’їв зрозуміле — замовлення на виробництво тисяч апаратів приваблюють посередників та зменшують навантаження на всю національну базу аерокосмічної промисловості КНР. Проте за більш детального розгляду можна помітити, що державне регулювання не стоїть осторонь цього процесу, постійно натякаючи приватному сектору, що саме воно прагне отримати у якості їхніх послуг. 

Оперативно засвоївши новітню американську модель космічної економіки, коли приватні компанії активно заохочуються до розвитку американського військово-промислового комплексу (ВПК), КНР надало зелене світло десяткам приватних компаній наситити китайський космічний ринок новими концепціями та технологічними рішеннями. Деякі з цих рішень були спрямовані на подовження термінів експлуатації китайських супутників на орбіті за рахунок упровадження орбітальних систем обслуговування та дозаправки. 

Орбітальні заправні станції та космічні буксири 

Розгортання супутникових мегасузір’їв потребуватиме необхідної інфраструктури для їхнього обслуговування, насамперед орбітальних станцій поповнення пального (тут ідеться саме про кріогенне паливо). Один з останніх звітів під назвою “Логістика супутників НВАК на орбіті”, опублікований Китайським інститутом аерокосмічних досліджень (CASI) 18 березня цього року, стверджує, що КНР уже закінчила розробку власної паливно-заправної станції, яка оперуватиме на геосинхронній орбіті Землі (GEO). У доповіді зазначається, що вона може бути використана для заправки супутників як цивільного, так і військового призначення. 

Запит на розробку орбітальної станції заправляння паливом Пекін сформував ще у 2018 році, після чого розпочалися активні роботи на цьому напрямку. Станом на сьогодні у лавах космічних підрозділів Національної визвольної армії Китаю (НВАК) відбувається тренування операторів, що керуватимуть орбітальним дозаправником із наземних центрів управління польотами. Влада КНР також звернулася до комерційних аерокосмічних підприємств, щоб заохотити їх долучитися до розвитку молодої технології. Успішна демонстрація та подальше масове розгортання орбітальних заправних станцій значно посилять стійкість китайського супутникового угруповання, в рази підвищивши термін дії його супутників на орбіті. 

Серед інших космічних можливостей, якими прагне володіти КНР, варто відзначити космічні буксири для зведення супутників з орбіти. На межі 2021-2022 років Китай уже підтвердив наявність у себе подібного супутника-буксира під назвою Shijian-21 виробництва SAST, який після виведення на орбіту наблизився до вже недіючого навігаційного Beidou-2 G2, після чого здійснив маневр стикування та за допомогою власних маневрених двигунів переправив “мертвий” супутник на далеку навколоземну орбіту (яку ще називають “цвинтарною”). 

Слід зазначити, що технологію космічного буксира можна застосовувати і з військовими цілями, а саме для наближення і перехоплення бойових супутників противника. Упродовж останніх років різні аналітичні та розвідувальні відомства публікували свої звіти, які містили інформацію, що рф і КНР продовжують розробки на цьому напрямку, крок за кроком наближаючи появу у себе подібної супутникової зброї, яка може точково протидіяти особливо важливим супутникам США та їхніх союзників.

Попри те, що офіційний Пекін назвав Starlink загрозою власній національній безпеці, супутникам Маска навряд чи слід боятися захоплення, адже навіть станом на сьогодні це супутникове угруповання надто чисельне, щоб подібна тактика “космічного абордажу” виявилася дієвою проти них. Однак інші військові супутники США, особливо поодинокі гіганти-шпигуни та SATCOM-ретранслятори, які курсують на геосинхронній орбіті Землі, дійсно можуть бути вибрані у якості пріоритетних цілей для китайських супутників-перехоплювачів. 

Космічні кораблі: третій політ Shenlong

Іще одна область космічних технологій, в якій Китай намагається домінувати останніми роками — космічні кораблі. Вони представлені у двох головних варіаціях: безпілотні та пілотовані.

Однією з останніх демонстрацій на цьому напрямку став запуск багаторазового космічного корабля Shenlong (поки що у версії без екіпажу), який КНР вивела на орбіту на борту ракети Long March 2F зі стартового центру Цзюцюань 14 грудня 2023 року. Це був уже третій за рахунком запуск космічного корабля Shenlong — перші два відбулися у 2020 та 2022 роках.

КНР уже втретє виводить Shenlong на орбіту Землі, однак інформації про таємничий апарат досі небагато. Відомо, що робоча орбіта космічного корабля дорівнює 600 км, а зв’язок із Землею, найімовірніше, відбувається на частоті 2280 МГц. З досвіду перших двох польотів Shenlong також зрозуміло, що секретний космічний корабель розрахований саме на затяжні орбітальні польоти: другий вояж Shenlong тривав загалом 276 діб, після чого він приземлився на спеціально переобладнану злітно-посадкову смугу 8 травня 2023 року. 

Ці обставини роблять Shenlong дуже подібним за своїми характеристиками до американського багаторазового космічного корабля Boeing X-37B, демонстраційні польоти якого ми спостерігали впродовж останніх років.

У перший тиждень, що минув від останнього запуску Shenlong, спостерігачі помітили, що космічний корабель випустив у польоті шість невідомих об’єктів. Після подальшого аналізу ті виявилися інертними уламками, які випадково відбили від себе сигнали з супутників, що оперують поруч із зоною польоту Shenlong. Під час перших двох запусків Shenlong у 2020 та 2022 роках незалежні спостерігачі також помічали загадкові об’єкти, що летіли поряд з основним космічним кораблем, і можливо, були виведені у космос з його борту. Тоді експерти дійшли висновку, що Shenlong, вірогідно, запустив невеликі супутники, службові модулі, або ж вивільнив імітацію корисного вантажу. 

Утім, брак інформації з офіційних джерел КНР і суцільна завіса таємничості, яка огортає новітній космічний корабель, не дають можливості точніше зрозуміти основне призначення як самого корабля, так і об’єктів, які могли бути виведені на орбіту з його борту. Офіційний Пекін наполегливо твердить, що проводить демонстраційні польоти Shenlong з метою “перевірки технології багаторазового використання, щоб забезпечити мирне використання космосу”. Але зростаючий градус напруги у регіоні Південної Азії (зокрема навколо Корейського півострова та острова Тайвань) наводить на думку, що основна місія нового китайського космічного корабля — все ж таки військова. 

Зростаючий розвиток парку ракет-носіїв та отруйне паливо

Допоки ще космічний корабель Shenlong виводиться на низьку навколоземну орбіту зусиллями ракети Long March 2F, але Китай продовжує поповнювати парк ракет-носіїв, зупинивши свій погляд на розробці та впровадженні саме їхніх багаторазових модифікацій. Сьогодні між приватними ракетобудівними компаніями країни розгорілася справжня гонитва за те, чиї ракети VTVL стануть власним аналогом Falcon 9 для Пекіна, гарантуючи можливості легкого та масового розгортання супутникових мегасузір’їв на орбіті.

У 2023 році китайська аерокосмічна компанія CAS Space продемонструвала успішне приземлення свого експериментального VTVL-блока, який здійснив вдалу посадку на морську платформу з висоти майже 1 км. Швидкість посадкового модуля на кінцевому етапі приземлення склала 2 м/с.

Саме CAS Space розробила твердопаливну ракету Lijian-1 (також відома як Kinetica-1), яка в січні цього року вивела на орбіту корисний вантаж з п’яти супутників. Серед них був і Taijing-4 03 — супутник, оснащений радаром із синтезованою апертурою та власним процесором, що використовує алгоритми штучного інтелекту для більш швидкого виявлення цілей на Землі. 2025 року CAS Space планує перший демонстраційний політ своєї нової твердопаливної ракети Lijian-2, яка буде здатна виводити 7,8 тонни на сонячно-синхронну орбіту (SSO) або 12 тонн корисного вантажу на LEO. Прогнозується, що перші модифікації Lijian-2 будуть одноразовими, однак до 2027-го CAS Space обіцяє оснастити ракету багаторазовим першим ступенем з можливістю вертикального приземлення.

Серед інших компаній, що беруть участь у змаганнях з розробки багаторазових ракет-носіїв, слід відмітити стартап Galactic Energy — творця багаторазової ракети Pallas-1, оснащеної гасово-кисневими ракетними двигунами виробництва Cangqiong. Перший демонстраційний запуск Pallas-1 від Galactic Energy, як очікується, відбудеться наприкінці 2024 року. Ракета зможе виводити до 3 тонн корисного вантажу на SSO та до 5 тонн на LEO.

Приватна аерокосмічна компанія iSpace призначила на 2025 рік старт своєї багаторазової ракети на паливі з рідкого метану та кисню (металокс) — Hyperbola-3, вантажопідйомність якої дозволяє виводити до 8,5 тонн корисного вантажу на LEO. Серед металоксових ракет вирізняється також і Zhuque-3 від компанії Landspace, про яку ми вже розповідали вище в контексті розгортання супутникових мегасузір’їв.

Справжнім важковаговиком ракетної промисловості КНР має стати Gravity-2 розробки Orienspace. У компанії запевняють, що їхня новітня ракета буде здатна виводити до 25,6 тонни корисного вантажу на низьку навколоземну орбіту за допомогою ракетних двигунів, які працюватимуть на керолоксі (суміш керосину з рідким киснем). Така ж паливна суміш знадобиться і багаторазовій ракеті Tianlong-3 від компанії Space Pioneer, яка конструктивно дуже скидатиметься на Falcon 9 від SpaceX. 

Говорячи про ракетне паливо, варто відзначити, що змагаючись за лідерство у нових космічних перегонах, КНР не зважає ані на безпеку власних громадян, ані на планетарну екологічну безпеку. Країна продовжує використовувати небезпечні паливні суміші (тетраоксид азоту, рідкий гідразин і червона “димова” азотна кислота), при цьому запускаючи свої ракети з глибини материкового Китаю, а не поблизу берегових ліній, як це роблять західні країни. Відтак внаслідок аварій уламки небезпечних ракет падають поруч з населеними регіонами, забруднюючи отруйними сумішами все довкола.

Зауважимо, що у середині ХХ сторіччя американські виробники ракет експериментували з небезпечною “димовою” азотною кислотою та виявили колосальний згубний вплив такого типу палива на організм людини. Тож на заміну паливній суміші, що призводить до появи помаранчевого серпанку, зрештою прийшли екологічніші аналоги ракетного палива. 

Однак тоді з американськими вченими, що тестували небезпечні види такого палива, працював і Цянь Сюесень, якого пізніше затримали спецслужби США за підозрою у співпраці з комуністами. Згодом його депортували до КНР, де ракетний інженер, спираючись на свій американський досвід, очолив китайську космічну програму. Саме він визначив небезпечний вектор розвитку ракетної промисловості країни, продовжуючи заправляти простим, дешевим та вельми отруйним паливом китайські ракети.

Використання небезпечних паливних сумішей, розвиток і демонстрація протисупутникової зброї (її останній зафіксований іспит датується 2007 роком) та намагання розмістити ядерну зброю на орбіті вказують на те, що Пекін прагне не зовсім мирного домінування у глобальному космічному секторі. Зростання мілітаризації національного космосу можна побачити не тільки у впровадженні нових військово-космічних технологій, але й у активному реформуванні власних військово-космічних підрозділів, модель організації та управління яких Китай запозичує у свого головного стратегічного конкурента — США.

Розподілення обов’язків: три замість одного 

Остання з хвиль масштабних перебудов у китайській армії, що стартувала навесні цього року, додала до військових сил низку підрозділів кібернетичної безпеки, зокрема й орієнтованих на зону проведення космічних операцій.

Розпочавши у 2015 році повну реорганізацію своєї Народно-визвольної армії, Китаю вдалося досягти великих успіхів на напрямку стратегічного управління й організації. Поза іншим, під час цієї масштабної реформи з’явилися Ракетні сили, а згодом були сформовані і Сили стратегічної підтримки (SSF), серед обов’язків яких мало бути управління військово-космічними операціями, кібербезпека та радіоелектронна боротьба. Проте на початку цього року роль єдиної структури у особі SSF для керування стратегічними військовими операціями переосмислили.

19 квітня 2024 року НВАК оголосила про роздроблення Сил стратегічної підтримки на три незалежних підрозділи: Повітряно-космічні сили, Сили кіберпростору та Сили інформаційної підтримки. До цих трьох нових компонентів доєднаються Сили матеріально-технічного забезпечення (як свідчить назва, вони заточені на організацію військової логістики та забезпечення). Учотирьох разом нові підрозділи формуватимуть допоміжні сили, завданням яких стане підтримка чотирьох основних сил НВАК. Як і раніше, це Сухопутні сили, Військово-морський флот, Військово-повітряні та Ракетні сили.

В обов’язок новостворених Повітряно-космічних сил увійде організація належного рівня взаємодії між авіацією та космічними силами КНР. Нова структура перейматиметься кожним аспектом військово-космічної діяльності Китаю, починаючи з виведення космічних супутників і кораблів на орбіту й управління їхньою орбітальною діяльністю, аж до безпечного повернення їх на Землю (або зведення з орбіти). Силам інформаційної підтримки доручать будівництво і застосування інтегрованої мережевої інформаційної системи, що має забезпечити стійкий та надійний обмін інформацією між ключовими ланками військових сил НВАК. Сили кіберпростору зосередяться на захисті від кібератак, розвідці та радіоелектронній боротьбі.

Реорганізація НВА Китаю та усунення SSF, імовірно, спрямовані на те, щоб зробити кожен відділ більш незалежним, поряд із цим підвищити якість його персональної професійної спеціалізації. Як можна побачити, КНР без перешкод запозичує не тільки американську модель залучення бізнесу до зміцнення національної безпеки, але й вдало копіює її ключові організаційні структури. Новостворені Повітряно-космічні сили НВАК мають дуже багато спільного з Космічними силами США (USSF). 

З моменту останніх реформ минуло лише 10 років, але Пекін демонструє здатність тверезо оцінювати основні слабкі місця своїх військових сил та позбавлятися палиць у колесах власної військової машини (йдеться про нещодавнє очищення вищого керівництва Сил стратегічної підтримки, після чого структура SSF і припинила своє існування). Чистки відбуваються і на рівні топменеджерів критично значимих підприємств, пов’язаних із виробництвом зброї. Цього року в КНР було замінено втричі більше топ-менеджерів компаній мілітаристського сектора, аніж у 2023-му. Це може свідчити, що корупція у сфері великих оборонних замовлень надалі залишається ахіллесовою п’ятою китайської воєнної моці, попри суворі покарання (аж до смертної кари) за подібну діяльність.

Час покаже, наскільки вдало зарекомендують себе нові допоміжні підрозділи НВАК, але сам факт їхнього заснування вказує на те, що КНР не втомлюється ретельно аналізувати рівень військової загрози та не нехтує запозиченням робочих моделей управління й організації у свого головного стратегічного конкурента.