Мегасузір’я, які можуть скласти конкуренцію Starlink і OneWeb

Супутникові мегасузір’я вже забезпечують доступ до інтернету урядам, військовим, і головне — людям, які проживають у віддалених районах. Відсутність стабільного зв’язку там, де прокласти оптоволокно і навіть під’єднати ADSL — надто дороге задоволення, лише посилює соціальну нерівність.

Монополістом серед постачальників супутникового інтернету залишається компанія Starlink, у якої станом на лютий 2026 року налічується більш ніж 11 000 супутників. Друге місце утримує OneWeb із понад 650 супутниками. Хоча найближчим часом розстановка сил навряд чи зміниться, є декілька схожих проєктів, які ось-ось стартують або хизуватимуться власними великими сузір’ями у прийдешні кілька років. Розбираємося, у кого найкращі шанси скласти конкуренцію Starlink і OneWeb, а також, до чого може призвести стрімке нарощування кількості супутників для глобального широкосмугового інтернету.

Коротка передісторія

Сузір’я супутників для широкосмугового інтернету утворилися порівняно недавно. Перші спроби відправити групи апаратів на низьку навколоземну орбіту (Low Earth Orbit, LEO) американський уряд зробив у середині 1980-х. Комерційні угруповання, що об’єднували близько 100 супутників на LEO, з’явилися тільки в 1990-х, серед них були Celestri, Teledesic, Iridium і Globalstar. Однак незабаром ці проєкти зіткнулися з завеликими фінансовими проблемами, не змогли залучити додаткові інвестиції або навіть збанкрутували через надто високі витрати на запуски і бульбашку доткомів, що луснула на початку 2000-х років.

Starlink у цьому плані довгожитель — компанія зареєстрована 2015 року, отримала схвалення FCC у 2018-му і відразу після цього запустила два тестові супутники. Перша партія з 60 робочих апаратів вирушила на орбіту в травні 2019 року. Публічна бета-версія сервісу, який забезпечував швидкість до 150 Мбіт/с, стала доступною 2020 року, проте прибуток компанія почала отримувати тільки через три роки — до цього вона працювала у збиток.

“Щоб система була економічно життєздатною, треба мати близько 1000 супутників. Якщо ми виводимо на орбіту набагато більше, це дуже добре, адже означає, що попит на систему великий”, — упевнений Ілон Маск, гендиректор і головний інженер компанії SpaceX. 

Станом на червень 2025 року у компанії — 11088 супутники, з яких 9603 працюють в операційному режимі. Якщо раніше Ілон Маск планував розгорнути від 12 000 до 42 000 супутників (дані за різні проміжки часу), то тепер він планує розширити мегасузір’я ще на 1 млн супутників для створення мережі орбітальних дата-центрів.

Сузір’я OneWeb з’явилося практично одночасно зі Starlink. Супутники були побудовані компанією OneWeb Satellites за участі Airbus. Перші шість дісталися низької навколоземної орбіти 2019 року, за рік потому до них приєдналася велика партія з 34 супутників. Цікаво, що 2020 року OneWeb пережила банкрутство, проте зуміла подолати кризу і після реорганізації продовжила розширювати свою мережу. Станом на лютий 2026 року в OneWeb налічується 656 супутників (активних 654), і вона, на відміну від Starlink, працює з клієнтами через партнерські мережі, тоді як компанія Ілона Маска обслуговує абонентів напряму.

Нові мегасузір’я супутників

Досягнення в галузі супутникових технологій і зниження вартості запусків сприяли винаходу легших компактних апаратів, запускати які стало дешевше, ніж 20 років тому. Паралельно зростав попит на високошвидкісний інтернет із мінімальними затримками зв’язку. Усе це призвело до виникнення нових супутникових угруповань, власники яких якщо не конкурують безпосередньо з лідерами ринку, то хоча б прагнуть зайняти свою нішу на швидко зростаючому ринку супутникового інтернету. Кілька невеликих супутникових угруповань з’явилося на орбіті вже цього року, ще декілька буде запущено в найближчі два-три роки. Про них — нижче.

Project Kuiper від Amazon

Kuiper Systems була створена ще 2019 року як дочірня компанія Amazon. Свої перші 27 супутників для широкосмугового інтернету з малою затримкою Kuiper Systems запустила 28 квітня 2025 року. Початкову вартість проєкту оцінюють у $10 млрд, а його цілі збігаються з цілями Starlink — забезпечення широкосмуговим доступом до інтернету урядів, підприємств і кінцевих користувачів у всьому світі. Чи вийде у Kuiper Systems стати помітним гравцем — поки що неясно. Але компанія вже заявила про готовність розгорнути 3236 супутників (на цю кількість отримані ліцензії). На початок лютого 2026 року вже запущено 182 супутники (з них 180 активних), решту заплановано запустити до 30 липня 2029-го. Для доставки на орбіту мають намір залучати Arianespace, Blue Origin і SpaceX. 

Guowang (Hulianwang/Xingwang)

Три назви і лише одне супутникове суперугруповання — чи не найамбітніший космічний проєкт Китаю, а фактично, основного підрядника його космічної програми, Китайської аерокосмічної науково-технічної корпорації (China Aerospace Science and Technology Corporation, CASC). 

Guowang об’єднує в суперугруповання супутники сузір’їв Hongyan і Hongyun. Ці два проєкти розвивалися паралельно. Hongyan (300 супутників у планах) займалася все та ж CASC, а Hongyun (ще 156 апаратів) — інший китайський аерокосмічний конгломерат, CASIC. Обидві компанії успішно розгорнули свої прототипи ще у 2018 році, але опісля не виявляли помітної активності. Ситуація прояснилася тільки 2020 року, коли головний економічний регулятор Китаю, NDRC, відніс супутниковий зв’язок до критично важливої інфраструктури. Результат не забарився: Китай оголосив, що об’єднує Hongyan і Hongyun в одне суперсузір’я з 12 992 супутників, і створив компанію China Satellite Network Group (China SatNet) — оператора майбутнього мегасузір’я широкосмугового супутникового інтернету.

Офіційно проєкт Guowang стартував у 2022 році, а перший запуск супутників відбувся в грудні-2024. Зараз на орбіті знаходяться 145 супутників Guowang, що діють, а оператор планує до 2027 року вивести на орбіту 400 супутників. Насамперед вони обслуговуватимуть уряд і цивільне населення, забезпечуючи широкосмугове підключення та індивідуальні послуги передачі даних. Це також свідчить, що Китай прагне такої самої монополії у супутникових послугах, як і в наземному зв’язку 4G і 5G, який надають три підконтрольні уряду телекомунікаційні компанії.

Telesat Lightspeed 

У 2016 році канадська компанія супутникового зв’язку Telesat оголосила про розгортання сузір’я Telesat Lightspeed зі 120 супутників на низьких полярних і похилих орбітах висотою близько 1000 км. Розташування орбітальних площин відповідає проєкту канадського уряду Enhanced Satellite Constellation Project і забезпечує глобальне покриття. Через рік після старту ініціативи кількість запланованих до запуску супутників збільшилася до 300, а ще пізніше — до 1600.

У грудні 2024-го компанія Telesat повідомила, що проєкт її супутникового угруповання Lightspeed витримав попередню перевірку, що в перспективі дасть змогу компанії конкурувати зі Starlink на низькій орбіті. Як стверджує Ден Голдберг, генеральний директор Telesat, “Starlink продовжить збільшувати свою частку ринку, але вони не займуть 100% ринку”. Він же впевнений, що деякі корпоративні клієнти волітимуть користуватися послугами кількох постачальників, щоб диверсифікувати ризики.

Telesat уклала контракт на 14 запусків зі SpaceX, аби із середини 2026-го протягом року вивести на орбіту всі 198 супутників Lightspeed. Очікується, що послуги супутникового угруповання охоплюватимуть транзитне передавання даних для операторів мобільного зв’язку і постачальників інтернет-послуг, авіаційний і морський зв’язок, а також будуть орієнтовані на державних замовників.

Попередні супутникові угруповання обслуговують практично всі категорії клієнтів — починаючи від урядових організацій і корпоративного сектора до приватних осіб. Але є й вузькоспеціалізовані проєкти, наприклад, орієнтовані виключно на оборонний сектор.

Helsing і Loft Orbital 

Helsing, провідна європейська компанія в галузі оборонних технологій, і Loft Orbital, яка є експертом у супутниковій інфраструктурі, об’єдналися, щоб розгорнути перше в Європі багатосенсорне супутникове угруповання на базі штучного інтелекту. Його використовуватимуть з метою розвідки, щоб отримувати інформацію про проведення операцій у сфері оборони та безпеки в режимі реального часу. Супутники вже виробляються, місця для майбутніх запусків визначено, а самі вони заплановані на 2026 рік. Однак, зі зрозумілих причин, розміри угруповання та його технічні параметри не розголошуються.

Відомо, що корисним навантаженням будуть камери і радіочастотні датчики, які дозволять моніторити військові об’єкти на низькій навколоземній орбіті. На відміну від традиційних супутників, у межах цього супутникового угруповання дані з використанням штучного інтелекту оброблятимуть прямо на борту, без відправки на Землю. Це дасть змогу практично миттєво виявляти і класифікувати критичні для європейської оборонної сфери дані про події у прикордонних регіонах, переміщення військ, захист військової інфраструктури тощо. Як повідомляє співзасновник Helsing доктор Гундберт Шерф, “Україна показала, що поле бою стає дедалі прозорішим, тож інтеграція ШІ та супутникової розвідки має вирішальне значення”.

Нові та зростаючі сузір’я супутників призводять до проблем

Додавання десятків, а то й сотень нових супутників за короткий проміжок часу перевантажує й без того обтяжене штучними об’єктами середовище. Головну небезпеку становлять ризики зіткнень і виникнення синдрому Кесслера, що збільшує кількість сміття, посилюючи і так серйозну для космосу проблему. Наприклад, одного зіткнення супутника з фрагментом космічного сміття достатньо, щоб утворилося безліч нових уламків, які, зі свого боку, загрожуватимуть іншим супутникам. Тобто виникає ланцюгова реакція, коли кількість космічного сміття зростає в геометричній прогресії. Нагадаємо, небезпечні фрагменти будь-якого розміру — навіть у діаметрі менші 1 см (а їх уже мільйони на низькій орбіті!). Щоб уникнути зіткнень, МКС довелося обладнати спеціальними екранами для захисту, при цьому сама станція змушена постійно маневрувати. А це додаткові фінансові витрати на паливо і порушення графіків виходу астронавтів у відкритий космос. Повністю захистити супутники аналогічним чином неможливо.

Ще однією проблемою стало світлове забруднення. Це вперше зауважили, коли 2019 року на орбіту було одночасно доставлено та підключено одразу 60 супутників Starlink — вони дуже скидалися на зорі та добре проглядалися із Землі. Тоді Міжнародний астрономічний союз (International Astronomical Union, IAU) вельми стривожило те, що поява мегасузір’їв заважатиме астрономічним спостереженням. Крім цього, супутникові угруповання здатні впливати на тваринний світ — деякі перелітні птахи й земноводні орієнтуються в просторі якраз за цятками, що світяться на небі.

Непокоїть і радіозабруднення, джерелом якого стають супутники, що обмінюються радіосигналами з мільйонами наземних антен. Створені супутниками перешкоди впливають на роботу радіотелескопів, наприклад, таких як Event Horizon Telescope, і обсерваторій, що працюють на радіохвилях. А це означає труднощі з вивченням зоряних новоутворень, чорних дір і галактик.

Що вже робиться для мінімізації ризиків

Усвідомлюючи серйозність проблем, створюваних новими сузір’ями супутників, які розростаються, наукові організації і приватні компанії намагаються мінімізувати ризики накопичення космічного мотлоху, світлового та радіозабруднення. Так, компанія Kuiper Systems спроєктувала свої супутники таким чином, щоб зробити їх менш помітними для астрономів, які ведуть спостереження із Землі. Для цього корпуси апаратів покривають діелектричною дзеркальною плівкою.

Starlink у 2023 році підписала угоду з Національним науковим фондом (National Science Foundation, NSF), щоб запобігти втручанню супутникової системи в астрономічні спостереження. У компанії зобов’язалися зменшити яскравість супутників завдяки зміні конструкції, а також використанню нових матеріалів і відтінків. Так обсерваторіям не доведеться відключати свої лазерні напрямні, коли супутники пролітають поблизу. До того ж Starlink пообіцяла не передавати радіосигнали під час ключових радіоастрономічних спостережень і співпрацювати з NSF, якщо виникнуть нові проблеми через збільшення мегасузір’я.

Подивіться, наскільки добре супутники Starlink видно із Землі:

Але найважливіші заходи стосуються скорочення ризиків зіткнень. Супутники OneWeb перебувають на доволі високих орбітах (приблизно 1200 км проти 500 км у Starlink), що забезпечує їм меншу затримку сигналу та запобігає скупченню апаратів на нижчих висотах. Однак це ускладнює безпечне сходження з вищих орбіт — на цей випадок у супутників угруповання є додатковий запас палива. Плюс, кілька років тому OneWeb почала впроваджувати технологію активного захоплення сміття (Active Debris Removal, ADR), і разом з Altius Space Machines розробила для нього універсальне захватне пристосування.

У SpaceX уникають зіткнення супутників із космічним мотлохом в інший спосіб — за допомогою двигунів на ефекті Голла забезпечують істотне збільшення тяги, необхідну маневреність і можливість сходження з орбіти після закінчення терміну служби. У перспективі використання таких двигунів може стати одним із способів запобігання накопиченню космічного сміття через зіткнення.

Сьогодні подібні рушійні установки на ефекті Голла пропонують всього декілька виробників. Серед них — українська аерокосмічна компанія SETS (Space Electric Thruster Systems), що входить в групу проєктів Noosphere. Двигуни SETS, призначені для малих, середніх і великих супутників, дають їм змогу виконувати орбітальні маневри, економно споживають паливо і мають великий ресурс роботи. В одній із наших попередніх статей ми написали докладніше про двигуни на ефекті Голла, і загалом про технологічні й організаційні методи скорочення кількості космічного сміття. 

Читайте також:
Майбутнє Starlink: прихований військовий потенціал
Історія успіху Starlink: як продати світу півтора мільйона “літаючих тарілок”