За якими подіями в космічному секторі ми будемо стежити у 2026-му. Частина 2: світ

Ми вже розповіли про найвидатніші події, які очікують на європейський космос цьогоріч, тож варто розглянути й найбільші сподівання від космосу інших країн світу. 2026 року тут дійсно буде за чим спостерігати. Марсіанська ініціатива Японії, вже сьома за рахунком місія Китаю до Місяця, перший безпілотний тест індійського космічного корабля Gaganyaan 1, і звісно, американська Artemis — перша пілотована місія до Місяця, на яку США не наважувалися більше 50 років. Цікавого попереду справді чимало. 

Марсіанська мрія Японії

На вересень 2026 року заплановано старт довгоочікуваної подорожі Японського космічного агентства (JAXA) до планетарної системи Марса. Проте не стільки сама Червона планета вабить японців — головні події розгортаються довкола двох марсіанських супутників: Деймоса і Фобоса. В межах заключної частини програми марсіанського модуля Martian Moons eXploration (MMX) JAXA навіть планує зібрати та повернути на Землю зразки фобоського ґрунту. Наразі місія на стадії проєктування основних маршрутних точок.

За попередніми оцінками, подорож космічного апарата до Марса триватиме близько року. Зрештою MMX дістанеться квазістаціонарної орбіти та здійснить послідовний обліт Фобоса, а принагідно виконає серію візуальних спостережень і сканувань. Тривале вивчення має допомогти з’ясувати процес еволюції марсіанського ґрунту, а також визначити найімовірніші фактори, що вплинули на формування такої дивної геометричної форми марсіанських супутників.

Наразі в науковій спільноті домінують декілька теорій, покликаних пояснити походження Фобоса і Деймоса. За однією із вірогідних гіпотез, ці небесні тіла можуть виявитися звичайними астероїдами, які захопив у своє гравітаційне поле Марс вже після повноцінного його формування. Ця здогадка добре пояснює далекі від кулястих обриси обох супутників. Річ у тім, що, оскільки власної гравітації недостатньо, аби стиснути себе у кулю, Фобос набув неправильної форми і скидається на картоплину розмірами 26×22×18 км. Інша теорія наполягає на тому, що марсіанські супутники є фрагментами, які залишилися після зіткнення Марса на початковому етапі його формування з іншою протопланетою розмірами з Плутон або Венеру. В будь-якому разі, частинки ґрунту з Фобоса нададуть науковцям просто неймовірний матеріал для дослідження ранньої еволюції планет у Сонячній системі. 

З інженерної точки зору місія JAXA MMX також вельми нетривіальна. Передусім у разі успіху експедиції Японія може отримати власну дієву технологію для доставки маршрутом Марс — Земля, що стане вагомим фактором під час організації подальших марсіанських місій, які можуть охоплювати будівництво інфраструктури. Окрім цього, належить випробувати передову систему зв’язку із Землею, що є дуже чутливим моментом при плануванні настільки віддалених космічних подорожей. 

Натомість технічна складність посадки на супутники Марса полягає у їхніх дуже невеликих розмірах, зокрема Фобос менший за земний Місяць у 156 разів. Додайте до цих габаритів віддалення у майже 1000 разів більше за дистанцію Земля — Місяць, відтак ви зрозумієте, якою мірою насправді технологічно важке це завдання. Наразі навіть найбільш передові технології міжпланетного зв’язку гарантують, що земний радіосигнал прямуватиме до Марса в середньому приблизно від 3 до 22 хвилин (залежно від наближення планет у орбітальній площині). А такі показники наочно свідчать про неможливість координування посадки в режимі реального часу, скориставшись візуальним оглядом через камери космічного апарата та застосовуючи джойстик-маніпулятор, щоб керувати ним. Але якщо у MMX заздалегідь буде добре виважена швидкість та посадкова траєкторія, саму необхідність втручання оператора-людини у процес можливо значно мінімізувати. Якраз ці завдання і намагається вирішити команда з підготовки місії JAXA.

Говорячи про японські міжпланетні місії, варто згадати й досі активного мисливця за астероїдами — зонд Hayabusa 2, який зараз заклопотаний своєю розширеною місією. За попередньою інформацією від JAXA, космічний апарат може здійснити надшвидкісний проліт повз астероїд 2001 CC21 (нещодавно отримав назву Torifune) на початку липня 2026 року. Ще один космічний проєкт з дослідження астероїдів Demonstration and Experiment of Space Technology for Interplanetary voyage, Phaethon fLyovers and Dust Science (DESTINY+) активно готується. Близько 1,5–2 років апарат повільно підніматиме свою орбіту навколо Землі за допомогою іонних двигунів, після чого наблизиться до астероїда 3200 Фаетон у джерелі метеорного потоку Гемініди.

Подивимося, яке майбутнє чекає на астероїдні місії і марсіанську ініціативу Японії. Можливо, вже наступного року червоне коло на японському прапорі у багатьох із нас почне стійко асоціюватися саме з Червоною планетою. 

Гегемонія КНР: Chang’e 7 та новий конкурент Hubble 

На відміну від Японії, яка 2026 року націлилася на віддалені космічні тіла, китайці обрали зовсім інший шлях у космос, а саме підхід повторення та вдосконалення. У поточному році список позаземних місій КНР має поповнити Chang’e 7. Тобто це буде вже сьомий візит безпілотних космічних апаратів на Місяць, цього разу знову з посадкою на супутник. На сьогодні Chang’e 7 — найскладніша і найбільш багатокомпонентна місія в історії китайської місячної програми, її старт заплановано на серпень 2026 року.

Поки японські колеги з JAXA фокусують зусилля на екзотичних далеких об’єктах на кшталт Фобоса чи астероїдів, КНР демонструє стратегічну витримку, наполегливо всьоме штурмуючи Місяць. Ця місія не просто черговий політ, а системна операція одразу чотирьох основних апаратів, зокрема це орбітальний і посадковий модулі, ровер та унікальний хоппер (літальний мінізонд). Ключова відмінність китайського підходу полягає у переході від розвідки до підготовки промислової експлуатації ресурсів супутника. Це насправді планомірна й методична програма з освоєння Місяця, напрацьовані технології якої стануть у пригоді для побудови повноцінної місячної бази International Lunar Research Station (ILSR). А поки що успішною місячною місією в активі Китаю досі залишається Chang’e 6, під час якої країна вдруге поспіль у повністю автономному режимі змогла доставити на Землю зразки місячного реголіту.

Місцем для посадки нового зонда Chang’e 7 обрано освітлений край кратера Шеклтон поблизу південного полюса Місяця, у зоні критичних інтересів для майбутніх баз. Якщо японська місія MMX у 2026 році намагатиметься лише торкнутися Фобоса для забору зразків, то Chang’e 7 належить розгорнути на поверхні земного супутника справжнє автоматизоване наукове містечко. Основною метою є пряме підтвердження наявності водяного льоду в постійно затінених регіонах, куди Сонце не заглядало мільйони років. Для цього Китай створив і запустить згодом революційний літальний апарат, який автономно літатиме з освітлених місць у темні глибини кратерів, щоб аналізувати там молекули води.

Технологічна перевага Chang’e 7 наголошується використанням першої у світі системи навігації за орієнтирами зображень для надточної посадки в умовах складного рельєфу полюса. І поки більшість країн світу лише планують своє повернення на Місяць, КНР уже має відпрацьовану інфраструктуру зв’язку через супутник-ретранслятор Queqiao 2, успішно виведений на орбіту під час попередніх місій. Станом на сьогодні жодна країна світу не має власного активного аналога місячного GPS, тож Китай може стати першим у цьому. Система зв’язку дає можливість керувати місією у режимі реального часу навіть у зонах, де прямий зв’язок із Землею неможливий.

Китайські системи, встановлені на Chang’e 7, цілковито зосередяться на виживанні в екстремальних умовах місячної ночі за температури нижче -100°C. Посадковий модуль оснастять вертикальними сонячними панелями, оптимізованими під низький кут падіння сонячного світла на полюсах, що дозволить генерувати енергію навіть тоді, коли традиційні горизонтальні панелі втрачають свою ефективність. Місія нестиме 21 науковий прилад, причому не всі вони китайського виробництва. Так, на борту місячної платформи розмістяться інструменти з Італії, росії, Швейцарії, Таїланду та Єгипту. Головним же науковим знаряддям самої посадкової платформи має стати сейсмограф для вивчення внутрішньої структури Місяця та аналізатор летких речовин. 

Особливу увагу після посадки у 2026 році має привернути місяцехід, розроблений за аналогією з Yutu-2, найвитривалішим місячним ровером, який функціонує найдовше за інші подібні прилади. Від початку своєї активності під час Chang’e 4 у 2019 році, Yutu-2 вже подолав понад милю (≈1600 м), загалом працюючи на поверхні супутника більше 2500 земних діб. Оновлена модифікація місяцехода матиме підвищену прохідність і здатність автономно будувати маршрути в умовах вічної мерзлоти південного полюса. На відміну від японських зондів, які фокусуються на фотозйомці та спектроскопії з орбіти, китайський ровер свердлитиме поверхню та вивчатиме склад ґрунту на місці бурових робіт. Це критично важливо для розуміння того, чи можна використовувати місячну воду для виробництва палива й підтримки життя астронавтів. І навіть це не стане завершенням програми для Chang’e. На 2028 рік запланована Chang’e 8, яка має випробувати технології 3D-друку з місячного реголіту. 

Наприкінці 2025 року Chang’e 7 перебував на фінальній стадії інтеграційних випробувань. Всі ключові компоненти, включно з іноземним обладнанням, уже інтегровані в платформу. Завершальний етап підготовки до запуску — остаточне калібрування спектрометрів, яким належить відрізняти гідроксильні групи від справжнього льоду. 

Успіх Chang’e 7 зробить Китай першою країною, що володіє повною мапою ресурсів південного полюса Місяця, отриманою “на полях”, а не з орбіти. Це забезпечить країні вигідне положення перед наступним десятиліттям, коли боротьба за місячні ресурси перейде в юридичну та економічну площини. Доки світ спостерігатиме за японськими маневрами в глибокому космосі, Chang’e 7 тихо та професійно завершить епоху ретельного вивчення Місяця, відкриваючи еру його колонізації.

З кожним новим етапом космічної програми Chang’e КНР поступово демонструє зрілість китайської аерокосмічної галузі, яка поволі переходить до стадії наукового домінування. Так, 2026 року Китай планує вивести на орбіту і свій перший великий космічний телескоп Xuntian (повна назва: Chinese Survey Space Telescope, CSST). Це пряма відповідь американському Hubble, але із приблизно у 300 разів збільшеним полем охоплення, аніж має обсерваторія США. 

Телескоп має обертатися на тій же низькій навколоземній орбіті, що й китайська космічна станція Tiangong — ця необхідно, щоб дозволити екіпажу станції періодично стикуватися з Xuntian для його сервісного обслуговування та апгрейду. Якщо запуск телескопа відбудеться за планом — у грудні 2026 року, повноцінні наукові спостереження розпочнуться у першій половині 2027-го, після завершення всіх етапів калібрування дзеркал і приладів.

ISRO: від власної орбіти до таємниць Венери та Марса

Поки світові лідери змагаються за місячні ресурси, Індійська організація космічних досліджень (ISRO) у 2026 році готує власний технологічний наступ, який має міцно закріпити за нею статус космічної наддержави. Центральною подією року стане запуск місії Gaganyaan 1 — першого випробувального польоту власного пілотованого корабля. Хоча це й безпілотна місія, індійці вирішили бодай імітувати екіпаж, в результаті чого головним “пасажиром” стала робот-жінка Vyommitra. Для Gaganyaan 1 це не звичайна декорація, адже робота оснастять датчиками для вимірювання вібрацій і радіації, щоб інженери переконалися в безпеці капсули перед майбутньою відправкою людей у 2027 році.

Підготовка до Gaganyaan 1 увійшла у вирішальну фазу наприкінці 2025 року, коли завершилося тестування системи аварійного порятунку та парашутних систем. Під час місії 2026 року ракета LVM3 виведе корабель на орбіту заввишки 400 км, де він проведе кілька днів, перевіряючи роботу систем життєзабезпечення та терморегуляції. Фіналом стане складний маневр повернення в атмосферу та приводнення в Бенгальській затоці. 

Місія залишається для Індії питанням національного престижу, адже демонструє незалежність країни у технологіях транспортування людей до космосу. На кінець 2026 року заплановано ще дві безпілотні місії серії Gaganyaan (G2 та G3). Вони стануть фінальною перевіркою всіх систем перед першим польотом індійських астронавтів, наміченим на 2027 рік.

Паралельно з підготовкою до випробувань свого першого космічного корабля, ISRO повертається й до інших амбітних планів, як-то дослідження планет Сонячної системи або наступна марсіанська місія ISRO Mangalyaan-2 (MOM-2). Хоча раніше 2026 рік розглядався як можливе вікно для запуску, у листопаді 2025-го голова ISRO доктор В. Нараянан офіційно підтвердив, що запуск місії призначено на 2030 рік. Перенесення попереднього плану пояснюється суттєвим розширенням місії: Індія вирішила не просто відправити орбітальний зонд, а здійснити першу м’яку посадку на Марс завдяки зв’язці апаратів: лендера, ровера та мінікоптера. Зміна концепції затребувала більше часу на розробку систем посадки в розрідженій атмосфері, чим і планує займатися ISRO надалі.

Триває й підготовка до місії з повернення зразків з Місяця — Chandrayaan 4, яку збираються запустити у 2027-2028 роках. Багато в чому індійська місячна програма Chandrayaan подібна до китайської Chang’e, але обидві мають суттєві ключові відмінності. Нещодавно стало відомо, що ISRO планує застосувати складну багатомодульну схему зі стикуванням апаратів на навколомісячній орбіті. Для цього індійці розробили унікальну систему з двох окремих запусків, що виведуть на орбіту п’ять взаємопов’язаних модулів загальною масою понад 6,7 тонн.

Основний комплекс (Launch-2) складатиметься з посадкового модуля для м’якої посадки та злітного апарата, який після збору зразків реголіту має самостійно стартувати з поверхні та вийти на навколомісячну орбіту. На орбіті злітний модуль виконає автоматичне стикування з трансферним блоком (Launch-1). Після передачі зібраного ґрунту в капсулу повернення трансферний модуль забезпечить зворотний переліт з орбіти навколо Марса на Землю. Завершальним етапом місії стане відділення та безпечне приземлення модуля зворотного повернення, який доставить цінні місячні зразки вченим для досліджень.

Разом із цим Індія продовжує готуватися до своєї космічної місії Shukrayaan 1 з відправки першого індійського зонда до Венери. Так само, як і у випадку з MOM-2, цій місії вже переносили вікно запуску, тож наразі найбільш оптимістичною датою запуску вважається березень 2028 року. Щодо підготовки до Shukrayaan 1, то основним інструментом дослідницького зонда стане радар із синтезованою апертурою (SAR), здатний бачити крізь щільну екстремально отруйну атмосферу Венери, яка на 95% складається з вуглекислого газу. Головною метою місії Shukrayaan 1 визначено створення найдокладнішої мапи геологічної активності та вулканізму на поверхні другої планети від Сонця. Підготовка до венеріанської місії охоплює розробку унікальних систем захисту від перегріву й корозії, оскільки навіть на великій висоті над поверхнею апарат все ще перебуватиме в умовах агресивного середовища.

Отже, програма позаземних досліджень ISRO базується на трьох слонах: місячній Chandrayaan 4, марсіанській МОМ-2 та венеріанській Shukrayaan 1. А послідовний рух до кожної з цих цілей зробить 2026 рік дуже насиченим для ISRO. 

Artemis II: довгоочікуване повернення на орбіту Місяця 

В той час як ISRO тестуватиме безпілотну капсулу свого космічного корабля Gaganyaan 1, американська місія Artemis II готуватиметься до повернення людей на місячну орбіту. Наразі підготовка до космічної місії увійшла у фінальну стадію. У цеху вертикальної збірки Космічного центру імені Кеннеді у Флориді фахівці NASA вже завершили інтеграцію основних компонентів системи: космічний корабель Orion встановили на вершину надважкої ракети-носія Space Launch System (SLS). Технічний етап став кульмінацією багаторічної праці тисяч інженерів і відкрив шлях до серії комплексних перевірок зв’язку та герметичності перед стартом, який наразі заплановано на весну 2026 року.

Місія має стати першим пілотованим стартом. Екіпаж Artemis II впродовж останнього року витримав інтенсивний цикл підготовки, зокрема й понад 30 масштабних симуляцій польоту. Астронавти — командир Рід Вайзмен, пілот Віктор Гловер, фахівці Крістіна Кох та Джеремі Гансен — відпрацьовували кожен етап своєї 10-денної подорожі: від маневрів на навколоземній орбіті до критично важливого моменту вільного повернення після обльоту зворотного боку Місяця. Особлива увага приділялася випробуванням систем життєзабезпечення Orion, які вперше працюватимуть у реальних умовах глибокого космосу з людьми на борту.

Хоча Artemis II часто сприймають як суто американську ініціативу, вона є втіленням справді глобального співробітництва. В минулій частині ми вже розповідали, що фундаментом місії є Європейський сервісний модуль (ESM), розроблений Європейським космічним агентством (ESA) та побудований компанією Airbus у Німеччині. Саме він забезпечить Orion енергією, водою, киснем та необхідною тягою для маневрів. І треба чесно визнати, що без європейського внеску політ був би технічно неможливим.

Канада також відіграє ключову роль у цьому історичному польоті через участь Джеремі Гансена, який має стати першим канадцем, який вирушить до Місяця. Окрім безпосереднього членства в екіпажі, країни-партнери спільно працюють над розробкою наукових експериментів, які відбудуться під час перебування на супутниковій орбіті. 

Artemis уже об’єднала 60 країн, що підписали Угоди Артеміди (Artemis Accords, АА) — міжнародний маніфест про мирне, прозоре і стале дослідження космосу, який постулює програма. І хоча серед підписантів угод не кожна країна навіть має свій власний космічний сектор, будь-яка з них може надавати свій інтелектуальний або промисловий внесок, створюючи єдину екосистему для повернення людей на Місяць.

Artemis II розпочнеться із запуску ракети SLS, яка виведе корабель Orion на високу еліптичну орбіту для добової перевірки всіх систем життєзабезпечення екіпажу. Після підтвердження справності апарат здійснить маневр перельоту до Місяця, де астронавти виконають гравітаційний обліт супутника траєкторією вільного повернення. Під час десятиденної подорожі екіпаж вперше за пів століття наблизиться до місячної поверхні на відстань близько 7400 км, випробовуючи технології для майбутніх висадок на супутник. Фінальним етапом стане відстикування сервісного модуля та надшвидкісний вхід (до 40 000 км/год) капсули з екіпажем в атмосферу Землі з подальшим приводненням у Тихому океані.

Успіх Artemis II має слугувати вирішальним підтвердженням надійності всіх систем перед наступним етапом — висадкою людей на поверхню Місяця в межах місії Artemis III. Зовсім скоро ми побачимо, чи дійсно людство готове знову доторкнутися своєї місячної мрії, що відкладалася понад 50 років. І космічний 2026 рік стане важливою віхою перевірки цієї готовності.