Підсумки-2025: ключові події аерокосмічного сектора

2025 рік добіг кінця, а отже, час підбити його підсумки. Для аерокосмічної індустрії загалом він був сповнений довгоочікуваних дебютів нових ракет-носіїв і космічних кораблів. Посадкові модулі на Місяці, початок розгортання конкурентних до Starlink супутникових мегасузір’їв і перші космічні кораблі, повністю спроєктовані системою штучного інтелекту — у традиційній нашій щорічній добірці ми презентуємо вам перелік найбільш пам’ятних подій аерокосмічної галузі 2025 року.

Ракетна міць: двобій важковаговиків і приціл на трансфер до Місяця 

Якщо говорити про розвиток ракетної галузі, 2025-й став роком початку експлуатації одразу кількох довгоочікуваних носіїв. Так, ми врешті дочекалися першого старту важкої метанової ракети-носія New Glenn від Blue Origin, розробка якої тривала мало не 14 років. Крім цього, перші комерційні місії на замовлення почали виконувати європейська Ariane 6 та американська Vulcan Centaur, які дебютували минулоріч. Нікуди не подівся й основний тренд ракетного сектора, що формується в останнє десятиріччя, — відчайдушне прагнення до повного і швидкого повторного використання носіїв. Наразі очевидно, що лише цей підхід здатний забезпечити високу частоту космічних запусків, якої вимагає ринок.

У 2025 році продовжилася й практика тестових польотів для Starship/Superheavy від SpaceX. Компанія Ілона Маска не зрадила своїй стратегії, що полягає у організації серії частих польотів без тривалої підготовки. Відтак завдяки такому підходу Starship/Superheavy за рік злітав цілих п’ять разів. Щоправда, залишилися й ризики, пов’язані з агресивним тестуванням від SpaceX, тож лише на два з п’яти цих запусків чекав повний успіх, та й відбулося це лишень наприкінці року. Перші три запуски від початку року послідовно завершувалися фіаско, аж поки дві поспіль вдалі посадки Starship не підсолодили зрештою загальну гіркоту від невиконання поставлених цілей.Утім, SpaceX знову продемонструвала відмінну здатність вчитися на власних помилках, тому десятий її тестовий політ (або четвертий від початку 2025 року) закінчився вдало: після старту 26 серпня команді вдалося як приводнити прискорювач Superheavy, так і згодом приземлити сам Starship, захопивши корабель у міцні металеві лапи посадкової платформи Mechazilla.

Останній за рік, п’ятий запуск ракети теж ознаменувався цілковитим успіхом, але на відміну від попереднього, цього разу Starship не обмежився майстерним зльотом і посадкою. Під час Starship Flight 11 вперше була продемонстрована здатність ракети до розгортання на орбіті корисного навантаження — восьми макетів супутників Starlink нового покоління. Єдиним мінусом, що затьмарив тріумф цього тестового польоту, стала втрата прискорювача Superheavy, який вибухнув, щойно потрапивши у води Індійського океану.

Однак уже 16 січня домінація Starship у секторі зворотних ракет великої вантажопідйомності скінчилася назавжди. Саме цього дня компанія Blue Origin Джеффа Безоса вперше запустила свою двоступеневу важку ракету New Glenn. Втім, тоді дебютантка відсвяткувала лише частковий успіх: хоча другий її ступінь зумів вдало вивести на орбіту корисне навантаження місії (прототип космічного корабля Blue Ring), аномалія спіткала ракету при спробі посадки першого зворотного ступеня GS-1, через що його було втрачено.

Blue Origin реабілітувалася за цю поразку вже 13 листопада 2025 року. Під час другого тестового запуску перший ступінь ракети з красномовною назвою Never Tell Me the Odds (в перекладі “не розповідай мені про шанси”) спантеличив усіх її критиків — зворотний бустер New Glenn здійснив першу вдалу посадку на морську посадкову платформу Jacklyn. Ця подія зробила New Glenn другим ракетним прискорювачем у світі, який зміг вивести корисний вантаж на орбіту та успішно приземлитися. До нього досягнення належало виключно ракетам SpaceX.

Так, наявну нині New Glenn у її базовій конфігурації називати надважкою ракетою неправильно, адже вона може виводити на низьку навколоземну орбіту (LEO) близько 45 тонн замість 50 потрібних для цього класу. Однак шлях у лігу важковаговиків для компанії Безоса вже розпочався — 20 листопада Blue Origin анонсувала розробку нової модифікації носія під назвою New Glenn 9×4, який оснастять одразу дев’ятьма двигунами ВЕ-4, що дозволить ракеті доставляти загалом 70 тонн корисних вантажів на LEO.

Попри те, що дві американські ракети вочевидь стануть конкурентами одна одній, їх обидві залучатимуть у місіях американської програми з повернення на Місяць — Artemis. За допомогою New Glenn планується доставити ключові елементи майбутньої місячної орбітальної станції Lunar Gateway. Що ж до надважких ракет SpaceX, то для Artemis модифікація Starship Human Landing System (HLS) має стати основним транспортом для доставки астронавтів з орбіти Місяця на його поверхню й назад. 

Китай: гра в довгу та спроби наздогнати США 

КНР залишається ключовим конкурентом США у нових перегонах за Місяць. Але якщо американці роблять ставку на приватні ракети типу Starship та New Glenn, а також державний надважкий носій Space Launch System (старт якого ми маємо побачити вже навесні 2026 року), то китайці прагнуть довести до досконалості свою ракетну серію Long March, оновлені версії якої матимуть функціонал, порівнянний зі Starship та New Glenn. 

Для майбутньої домінації на Місяці планується використовувати два носії: Long March 9, здатний вивести 150 тонн вантажу на LEO та до 54 тонн на місячну орбіту, та Long March 10, вантажопідйомність якого становитиме близько 70 тонн на LEO. Основним профілем для Long March 9 мають стати довгострокові інфраструктурні місії, такі як доставка масивних модулів для майбутньої китайської місячної бази International Lunar Research Station (ILRS). Long March 10 наразі розробляється як спеціалізований носій під потреби пілотованої програми Chinese Lunar Exploration Program (CLEP), щоб організувати процес доставки тайконавтів на поверхню Місяця вже до кінця десятиліття.

І хоча перший запуск надважкої модифікації Long March 10 заплановано на 2027-2028 роки, впродовж 2025-го КНР активно тестувала свій носій. Зокрема, у середині серпня стало відомо про завершення першої серії гарячих вогневих випробувань нових двигунів для першого ступеня ракети. CNSA також закінчило збірку й розпочало екзаменування на міцність повнорозмірних макетів ключових елементів конструкції першого ступеня Long March 10, включно з перевіркою баків на опір тиску, що є критичним кроком перед початком виробництва льотних зразків. Для Long March 9, яка має злетіти не раніше наступного десятиріччя, у 2025 році нарешті затвердили її нову модульну конструкцію, що передбачає багаторазовий перший ступінь з використанням двигунів на метановому паливі для її прискорювачів.

А поки реалізація національного плану щодо розбудови ракет для висадки на Місяць триває, країна продовжує запускати її попередні версії. У 2025 році на орбіту злетіли понад 60 ракет цієї модифікації, серед них Long March 3В із найбільшою частотою запусків — 13 за рік. Щодо нової модифікації Long March 8А, яка переможно дебютувала п’ятьма успішними стартами, вона має більшу тягу та вантажопідйомність порівняно зі звичайною Long March 8. Варто відмітити, що ракети серії Long March і надалі залишаються найбільш стабільним та безвідмовним активом КНР для доступу в космос, на які припадає понад ⅔ від загальних запусків країни.

Окрім експлуатації ракет виробництва державних концернів, Китай надалі розвивав власний ринок комерційних ракет-носіїв. Щоправда, цей шлях для країни іноді виявлявся тернистим. Так, під час першого запуску нової версії багаторазової метанової ракети ZhuQue-3 від компанії LandSpace, який відбувся наприкінці року, 3 грудня, попри успішне виведення корисного навантаження на орбіту, ракета вибухнула при спробі приземлення. Її попередня версія, метанова ZhuQue-2, теж не потішила чисельністю стартів — всього два запуски впродовж 2025-го, і лише один із них вдалий.

Всупереч певним труднощам, КНР продовжує дивувати новими національними рекордами з кількості космічних запусків, вперто рухаючись до мети. У 2025 році країна провела 92 ракетні запуски, на які чекали 90 успіхів та всього два провали. І хоча космічна програма Піднебесної впродовж минулого року прагнула виконати 100 стартів — це значний крок вперед, порівняно із 68 запусками 2024-го. Варто враховувати, що у 2025 році Китай також не припиняв підтримку власної орбітальної станції Tiangong — за рік там відбулася одна ротація екіпажу та кілька місій з логістичного постачання.

Як і США, КНР залишається на передовій впровадження нових типів ракетних технологій, активно розробляючи двигуни, що працюють на паливній суміші рідкого метану (CH4) з рідким киснем (LOX). Наразі на цьому паливі літають ракети Zhuque 2 та Zhuque 3. Ним має скористатися й майбутня Hyperbola 3 від i-space, запуск якої наприкінці року було перенесено на 2026-й. Сектор приватних ракетних компаній також відмітився запуском ракети B300-L (Kuaizhou 11) від нового гравця AZSpace, яка стартувала всередині грудня 2025 року. 

Паливна суміш значно спрощує конструкцію двигунів, але що найголовніше, її можна синтезувати на Марсі або Місяці (підхід відомий як In-situ resource utilization, ISRU). Для розбудови необхідної інфраструктури метановим ракетам більше не знадобиться нести з Землі запаси палива для подорожі туди й назад. І саме в 2025 році цей водорозділ остаточно відокремив нове покоління метанових ракет від попереднього, що використовувало паливні суміші но основі керосину або водню. 

Інша Азія: велике індійське рандеву та японський HTV-X1

Звісно, космічний сектор Азії не обертається навкруги самої лише космічної програми КНР. Інші великі космічні держави континенту — Індія та Японія — тогоріч здійснили низку важливих демонстрацій та ввели в експлуатацію нові типи космічної техніки. Для Індійської організації космічних досліджень (ISRO) 2025 рік розпочався з презентації власної технології з орбітального рандеву та стикування. 16 січня вдосвіта країна вперше у своїй історії провела успішну космічну місію під назвою Space Docking Experiment (SpaDEx) зі стикування двох супутників на орбіті.

Космічні апарати вагою 220 кг були запущені наприкінці грудня 2024 року на борту індійської ракети Polar Satellite Launch Vehicle модифікації Core Alone (PSLV-CA), після чого на розрахунковій орбіті чекали близько двох тижнів початку активної фази орбітального рандеву. Супутник SDX-01 Chaser наблизився до своєї цілі SDX-02 Target у січні. І після планового виконання декількох маневрів здійснив стиковку завдяки підходу V-подібної форми. Успішне завершення місії SpaDEx знаменувало для Індії символічний вхід до елітарного клубу країн і космічних організацій, здатних проводити орбітальне стикування. Доти подібні досягнення мали лише США, КНР, СРСР/рф та європейське ESA.

 Особливо важливим в історії з індійською SpaDEx залишається той факт, що ISRO використовує ракети власного виробництва. Для будь-якої космічної держави ця обставина є безумовним свідченням незалежності її доступу до космосу. У минулі роки на прикладі ESA ми вже могли спостерігати, як нелегко виконувати космічні запуски, не маючи власної ракети-носія (сумнозвісна затримка Ariane 6) і покладаючись виключно на можливості сторонніх постачальників. 

Паралельно з успіхами індійців Японія минулоріч також продовжила використовувати новітні носії власного виробництва, а саме свій флагман — ракету H3, перший запуск якої відбувся у березні 2023 року. У 2025-му було запущено нову, потужнішу модифікацію ракети H3-24W зі збільшеним діаметром фюзеляжу, двома двигунами першого ступеня та чотирма бічними прискорювачами. 

За 2025-й японська H3 злітала двічі: у лютому (стара модифікація H3-22S) і у жовтні (нова H3-24W). Під час останнього запуску ракета вивела на орбіту новітній космічний корабель країни — HTV-X1. Для японського космічного агентства (JAXA) апарат обіцяє стати головною космічною вантажівкою, виконуючи безекіпажні логістичні місії до МКС та наступної генерації орбітальних станцій, що прийдуть їй на заміну.

Вантажопідйомність нового космічного корабля становить трохи більше 4 тонн, що дарує космічній капсулі друге місце за цим показником. Наразі HTV-X1 поступається лише новій модифікації Cygnus XL від Northrop Grumman, яка здійснила свою першу логістичну місію до МКС у вересні 2025 року. Вантажопідйомність нової модифікації американського космічного корабля становить майже 5 тонн. 

Розмірковуючи про тогорічний дебют космічних кораблів, варто ще раз згадати Індію, адже ISRO впритул наблизилася до реалізації своєї програми пілотованих космічних польотів — Gaganyaan. Для перших стартів планується використовувати важку ракету-носій індійського виробництва LVM-3. Наразі в графіку польотів програми Gaganyaan зазначено одразу шість запусків, перші три з яких відбудуться у безпілотному форматі 2026 року, з подальшим запуском екіпажних місій уже у 2027-му. 

Космічний ренесанс Європи: Ariane 6 набирає обертів

По-справжньому колосальні зсуви в аерокосмічній галузі відбулися і в Старому Світі. Для Європи 2025-й став роком полегшення. Після дворічної затримки та гострої потреби у власних ракетах-носіях, ESA з Arianespace нарешті провели одразу три операційних запуски ракети Ariane 6 (а саме, її версії 62 з двома бічними прискорювачами). Перша місія Ariane 6 під ідентифікаційним номером VA263 вивела на сонячно-синхронну орбіту 6 березня французький військовий супутник CSO-3. Під час серпневого запуску VA264 — доставила на орбіту перший метеорологічний супутник нового покоління MetOp-SG-A1 для системи EUMETSAT і супутник Sentinel-5А. Далі відбулася планова реалізація місії VA265 — 4 листопада ракета доповнила можливості угруповання програми Copernicus новим Sentinel-1D.

17 грудня 2025 року відбувся четвертий (і останній в цьому році) старт ракети Ariane 6, і вже 14-й загалом запуск супутників Galileo FOCА. Цьогоріч почнуться запуски нової, потужнішої версії ракети Ariane 64 (з чотирма бічними прискорювачами). Запуски Ariane 6 стали не просто доставкою вантажу на орбіту — вони символізували завершення періоду ракетної кризи, коли Європа була змушена покладатися на конкурентів для запуску власних критично важливих супутників. І хоча Ariane 6 не є ракетою багаторазового використання, модульність і нижча вартість виготовлення дозволяють їй конкурувати на ринку. Щоправда, це стосується здебільшого лише європейського регіону, де під нову ракету готуються профільні місії.

Крім успішних стартів Ariane 6, того року ми побачили два космічні запуски Vega C, а також перший демонстраційний політ ракети Spectrum від німецької компанії Isar, який завершився невдачею — всього за декілька секунд після запуску ракета втратила керування, упала поблизу стартового майданчика Andøya та вибухнула. За результатами розслідування з’ясувалось, що аномалія сталася із вентиляційним клапаном ракети, який несподівано відкрився, що й призвело до втрати керування на старті. 

Інші приватні космічні компанії обмежилися підготовкою до своїх перших польотів. Британська ракетна компанія Skyrora зробила значний крок до реалізації власної амбіції стати першим британським комерційним космічним оператором. Компанія отримала першу ліцензію на космічні запуски у Великій Британії, які мають розпочатися вже цього року. Увесь попередній рік тривала активна підготовка ракет-носіїв, апогеєм якої стало успішне завершення гарячих вогневих тестів усіх ступенів ракети Skyrora XL. Паралельно із тестуванням ракети на Шетландських островах було завершено інтенсивну модернізацію космічного порту SaxaVord, де до листопада 2025-го побудували та підготували головний стартовий майданчик для майбутніх запусків Skyrora. 

На структурному рівні організації стало помітно, як космічний сектор Європи переживає глибокі зміни у прагненні наздогнати США у швидкості та комерціалізації космічного сектора. Однією з ключових інституційних змін для європейського космосу у 2025 році стало прийняття моделі приватного партнерства, яка нагадує NASA Commercial Cargo. Наприкінці листопада ця історія отримала свій розвиток — на міністерській раді ESA у німецькому Бремені було ухвалено рішення про рекордне фінансування на суму €22,1 млрд програм Commercial Services for Orbital Cargo (CSOC), серед яких, зокрема, закупівля послуг комерційної служби з доставки вантажів та їхнього повернення з низької навколоземної орбіти (LEO Cargo Return Service). Всього за рік ESA налагодило сприятливе середовище для розвитку багаторазових космічних апаратів, головними з яких може стати лінійка космічних кораблів Nyx від The Exploration Company.

26 червня 2025 року на борту ракети Falcon 9 була запущена перша демонстраційна версія Nyx. Щоправда, вона мала лише частковий успіх — попри те що капсула таки дісталася орбіти, зв’язок із нею було втрачено під час спроби повернення на Землю. Наразі заплановано одразу три модифікації Nyx: низькоорбітальна Nyx Earth для логістичних місій на орбіті Землі, Nyx Cislunar для виконання місій на орбіту Місяця й назад, а також посадкова капсула Nyx Moon. 

Поруч із Nyx тривають роботи з розробки європейського космічного шатла Space Rider, який має заповнити прогалину з наявністю у ESA пілотованого космічного корабля. Впродовж року відбулася низка іспитів сервісного модуля Space Rider, а також операції з тестування парашутної системи, під час яких макет шатла навіть скинули з гелікоптера. Загалом станом на листопад усе льотне обладнання Space Rider було виготовлене та очікувало подальшої інтеграції. 

Важкодоступний Місяць: успіх Blue Ghost на тлі болісних провалів

У 2025 році продовжилася активна діяльність щодо закріплення присутності людства на Місяці, щоправда, поки що тільки за рахунок роботизованих посадкових модулів. Запущений в середині січня посадковий місячний модуль Blue Ghost від компанії Firefly Aerospace став першою в 2025 році посадковою платформою, яка успішно досягла поверхні супутника. М’яка посадка відбулася 2 березня і пройшла без суттєвих аномалій або відхилень. Firefly почала роботу з підготовки до будівництва мунлендера ще під керівництвом її співзасновника та головного інвестора Макса Полякова, коли у 2021 році NASA обрало компанію для участі в програмі Commercial Lunar Payload Services. З моменту узгодження контракту до фактичної посадки Blu Ghost на Місяць минуло менше чотирьох років, що є надзвичайно швидким темпом для космічних місій із запуску місячних посадкових платформ.

Відмітимо, успіх Firefly був єдиним за рік для місячних посадкових платформ. За чотири дні після м’якої посадки Blue Ghost вдруге сісти на Місяць спробував апарат IM-2 Athena від компанії Intuitive Machines. Начинений цілим арсеналом передової електроніки, сенсорів та одразу декількома експериментальними й комерційними роверами, IM-2 дістався земного супутника значно швидше за Blue Ghost, всього за тиждень.

На жаль, обрана траєкторія не гарантувала удачі посадковій платформі — попри те, що після посадки IM-2 Athena встановив зв’язок із Землею, згодом з’ясувалося, що космічний апарат завалився на бік. Це унеможливило нормальну підзарядку батарей та блокувало деякі сервісні модулі. Результат був болісним, особливо якщо згадати, що під час першої спроби посадки IM-1 Odysseus, яка відбулася у лютому 2024 року, платформу спіткала аналогічна прикрість — вона так само перекинулася на бік, що перешкодило повноцінному її використанню. Так завершився другий невдалий рік для Intuitive Machines, кожна посадка на Місяць якої поки що буквально виходить боком.До речі, IM-2 стала не єдиною місячною посадковою платформою, яку спіткала друга поспіль невдача. На початку минулого літа японська приватна космічна компанія ispace вдруге спробувала посадити на Місяць модуль Hakuto-R. На його борту подорожували місячний ровер TENACIOUS та посадковий модуль RESILIENCE, однак обидва дісталися поверхні супутника тільки по запчастинах. Hakuto-R2 спустився на 105-й секунді розрахункового часу, що більше скидалося на падіння, аніж на контрольований спуск. Пізніше ispace підтвердила втрату свого космічного апарата. І знову напрочуд містичний збіг обставин: у квітні 2023 року перший посадковий апарат Hakuto-R зазнав аналогічної невдачі при спробі посадки — тоді із модулем обірвався зв’язок за лічені секунди до посадки.

Остання тогорічна втрата місячного модуля відбулася вже на орбіті. Невеликий орбітальний апарат Lunar Trailblazer було запущено в межах програми NASA’s SIMPLEx на тій самій ракеті, що й місію IM-2. Головною задачею модуля мало стати виявлення та картографування води на поверхні Місяця. Втім, невдовзі після запуску NASA втратило зв’язок з космічним апаратом і у липні 2025 року визнало фактичний провал місії. 

Отже, упродовж року ми могли спостерігати справжнє місячне дежавю, яке спіткало одразу дві посадкові платформи: IM-2 та Hakuto-R2, невдачі яких дивовижно нагадували фіаско минулих років. Залишається лише розраховувати на те, що обидві компанії зможуть дійти правильних висновків з результатів провалених місій. На тлі цих поразок одиничний успіх Blue Ghost від Firefly є дійсно феноменальним досягненням. 

Рекорди та персоналії 

У підсумку цього матеріалу хотілося би приділити окрему увагу новим рекордам, якими відмітився космічний сектор у 2025 році, адже ретельне споглядання за цими досягненнями наочно демонструє розвиток космонавтики. Перше звершення було у кількості здійснених орбітальних запусків — врешті зупинилася на відмітці 330 стартів. Це стало новим світовим рекордом, порівняно з 259 запусками 2024 року. 317 з них були успішними, інші — спіткали аварії на різних етапах польоту. 

Наприкінці січня 2025-го було побито жіночий світовий рекорд щодо тривалості виходу у космос. Новою рекордсменкою стала американка Суніта Вільямс, за плечами якої — дев’ять виходів у відкритий космос загальною тривалістю 62 години та 6 хвилин. Жінка-астронавт, яка сумарно пробула в космосі майже три доби, посунула з цього п’єдесталу свою колегу Пеггі Вітсон, яка провела на орбіті 60 годин та 21 хвилину.

У США був також побитий рекорд зі щорічного розгортання супутників однією країною. Наприкінці року ця цифра ступила за позначку у 3300 супутників, де левова частка у майже 90% припала на запуски самих лише супутників Starlink. Та й загалом це був рік рекордів для SpaceX. Так, компанія здійснила понад 150 запусків ракет сімейства Falcon (Falcon 9 і Falcon Heavy), встановивши новий абсолютний світовий рекорд для приватної компанії. Майже всі ступені Falcon 9 використовувалися повторно, а час між посадкою й наступним стартом скоротився до історичного мінімуму: 9 днів та 3 години. Компанія також встановила новий рекорд повторного використання: один прискорювач Falcon 9 (B1067) у липні 2025 року завершив свій 29-й запуск. Великий темп запусків, набраний SpaceX, змусив її конкурентів усвідомити, що економіка повторного використання та скорочення циклу “відновлення — повторний запуск” станом на кінець 2025-го з простої переваги перетворилася на необхідну умову для домінації на ринку космічних запусків.

В 2025-му орбіти вперше досяг супутник, цілком розроблений штучним інтелектом. MERCURY ONE від компанії Proteus Space вважається першим у світі космічним апаратом класу ESPA, повністю спроєктованим за допомогою ШІ. Запущений 28 листопада 2025 року з бази Ванденберг, MERCURY ONE встановив кілька галузевих рекордів, зокрема за найшвидший цикл розробки: весь процес, від концепту до готового до запуску космічного апарата, тривав лише вісім місяців, що є безпрецедентним для апаратів подібного класу.

Супутник був створений за допомогою власної ШІ-платформи компанії, яка використовує методологію паралельного проєктування для автоматичного вибору компонентів та оптимізації дизайну. Успішний запуск 2 грудня і подальше встановлення зв’язку з MERCURY ONE на LEO підтвердили життєздатність платформи та її потенціал щодо докорінного скорочення часу виведення індивідуалізованих супутників на орбіту.

Іще один рекорд був пов’язаний з пілотованими космічними польотами. Так, 1 квітня космічний корабель Crew Dragon у межах приватної місії Fram2 вперше дістався полярної ретроградної орбіти зусиллями ракети-носія Falcon 9. Це стало першим в історії пілотованої космонавтики досягненням космічним кораблем стабільної полярної орбіти навкруги обох полюсів Землі. Екіпаж Fram2 складався виключно з приватних астронавтів — це ще одна тенденція в новітній пілотованій космонавтиці, яка неодноразово підтверджувалася минулоріч. І для кожного з них цей космічний політ став першим у кар’єрі.

 Успіх Fram2 підтвердив іще одне правило останніх років — для того щоб літати в космос, зовсім не потрібно бути професійним астронавтом. Міккельсен за своїм фахом кінорежисер, Рогге — інженер-електрик в області робототехніки, Філіпс до старту космічної кар’єри був полярним дослідником та гідом, а Чун Ванг взагалі відомий як один із крупних криптоінвесторів. На досвіді Fram2 добре помітно, як 2025 рік продовжив тенденцію переходу від державних космічних програм до домінування комерційного сектора. Безпрецедентна кількість запусків, інноваційні технології багаторазового використання та нові підходи у виробництві супутників не тільки встановили нові рекорди в галузі, але й заклали міцний фундамент для майбутніх амбітних проєктів людства на орбіті та за її межами. Здається, New Space остаточно перейшов з розряду бачення майбутнього на динамічну реальність сьогодення.