Що дозволено у космосі, частина 3: Орбітальне та юридичне сміття

60-річний період формування законодавчо-правової бази для впорядкування діяльності в космосі завів увесь сектор у класичну для юриспруденції пастку. Надмірна забюрократизованість породила справжній “пояс астероїдів” з ліцензій і процедур, які щорічно зривають десятки космічних стартів.

З метою полегшити тиск бюрократії на індустрію чиновники невпинно створюють нові закони або ж редагують вже наявну правову базу. Але чи не призводить їхня діяльність до появи ще більшої кількості “сміття” на правовій орбіті NewSpace?

Наскільки реальним є штраф за орбітальне сміття?

Згідно з даними, які навів у своєму дослідженні Space Activities in 2022 астрофізик та аналітик Джонатан Макдауелл, 2021 року на орбіту було доставлено 1829 типів різного корисного навантаження, переважно — супутників. У 2022 році цей показник зріс уже до 2500 вантажів на орбіті.

Крім позитивних тенденцій, що свідчать про розвиток індустрії, цифри сигналізують і про майбутню проблему, яку людству ще тільки треба буде вирішувати — захаращення орбіти сміттям. Головна небезпека зростання кількості запущених супутників полягає в тому, що після закінчення експлуатаційного періоду більшість із них дотримуються своєї колишньої орбіти, кожен рік неухильно підвищуючи ризик зіткнення з новими космічними апаратами.

На відео, опублікованому Європейським космічним агентством (ESA) 2019 року, представлено наочну візуалізацію засмічення навколоземної орбіти непотребом різного діаметру. Анімацію руху сміття на орбіті допомогла отримати лідарна станція стеження ESA — IZN-1, розташована в горах діючого вулкана Тейде на острові Тенеріфе (Іспанія).

Цифри Макдауелла підтверджують і офіційні дані ESA щодо рівня забруднення навколоземної орбіти. Згідно зі Звітом ESA про космічне середовище від 2022 року, наразі відстежуваного космічного сміття на орбіті нарахували вже 30 000 одиниць, ⅔ з яких дрейфують саме на низькій навколоземній орбіті (LEO).

Усвідомлюючи всі ризики, які випливають із цих цифр, Європа щороку виступає з новими рекомендаційними ініціативами та законодавчими актами на рівні ООН. Так, у березні 2023 року на 62-й сесії Управління з питань космічного простору (Office for Outer Space Affairs) лунали заклики до більш тісного обміну між європейськими країнами інформацією щодо маршрутів руху їхніх супутників для підвищення загального рівня ситуаційної поінформованості на орбіті.

У межах Європи така стратегія вже працює: Документ про спеціальні інструменти та методи розширеного обміну інформацією нещодавно представила низка країн, серед яких Бельгія, Чехія, Німеччина, Фінляндія, Люксембург та Нідерланди. На сесії МКО презентували й Збірку стандартів із запобігання утворенню космічного сміття, прийнятих державами та міжнародними організаціями.

Намагаючись вирішити проблему забруднення орбіти, ESA радить ретельно стежити за новими рекомендаціями IDAC (Inter-Agency Space Debris Coordination Committee), продовжуючи при цьому дотримуватись політики Активного видалення сміття (ADR). Європейська стратегія щодо помірних запусків та утилізації найбільш небезпечних навколоземних об’єктів, запропонована замість американської моделі business as usual (BaU), напрочуд позитивно впливає на “розвантаження” орбіти в найближчому майбутньому, що підтверджують комп’ютерні моделі. 

Попри всі плюси, навіть найоптимістичніші моделі NASA і ESA свідчать про те, що й за умови різкого зменшення космічних запусків, що у 2023-му видається вже зовсім малоймовірним, зіткнення на орбіті траплятимуться як мінімум раз на 10 років. Кожна з цих незапланованих зустрічей може породити десятки чи сотні нових уламків, що рухатимуться на LEO та інших орбітах. Навіть найменші з них, розігнані до першої космічної швидкості, становитимуть смертельну небезпеку для активних супутників.

Аби визначити найбільш пріоритетні цілі для видалення, ESA радить використовувати Рейтинг космічної стійкості (SSR), який надає найактуальнішу інформацію про забруднення орбіти, базуючись на шести різноманітних критеріях.

ESA пропонує досить хорошу стратегію з очищення орбіти, яка, втім, уже на етапі планування безжально розбивається об пороги закостенілої європейської бюрократії. Права власності на деякі об’єкти, що вже навіть не функціонують, не дозволяють ініціативі ADR здійснювати їхнє видалення з орбіти без попереднього узгодження з власником. Ці юридичні чвари можуть затягуватись на роки, за які орбіта ще більше перевантажується відпрацьованими супутниками.

Ще одна кульгава конячка, яка гальмує весь екіпаж — юридична відповідальність, що розподіляється порівну між компанією, яка видаляє сміття, та компанією, яка залишила його на орбіті. У випадку, якщо супутник-прибиральник, який відхилятиме орбіту відпрацьованого ступеня надважкої ракети, спричинить колапс сторонніх супутників, компанія, що розробила його, відповідатиме юридично.

Тут саме час поставити резонне питання: чи захочуть молоді європейські стартапи намагатися зайти на зовсім нове поле з таким високим ступенем юридичних ризиків? І у позитивній відповіді зовсім немає впевненості. Але на сьогодні юридична реальність у космосі саме така — штраф за сміття на орбіті платить і той, хто його викидає, і той, хто приходить його прибирати.

Не стріляй — і буде чисто: американський підхід

У грудні 2022 року за вирішення проблеми забруднення орбіти взялися й американські законодавці. Закон про стійкість орбіти (або ORBITS), представлений у Конгресі ще у вересні 2022 року, одноголосно схвалив Сенат 21 грудня 2022 року. Очікується, що в період з 2023 до 2027 року на реалізацію закону з американського бюджету буде виділено $150 млн.

Закон наказує NASA у співпраці з приватним сектором та урядовими інститутами створити мапу орбітального сміття, яке становить найбільшу небезпеку для супутників на навколоземній орбіті. Зазначимо, що ORBITS не дає чітких рекомендацій щодо процедур класифікації та видалення небезпечних об’єктів із навколоземного простору, проте він наказує NASA започаткувати окрему програму для вирішення цього питання.

Закон про стійкість орбіти, зокрема, закликає NASA всіляко заохочувати і сприяти розвитку технологій видалення орбітального сміття, та дозволяє космічному агентству залучати приватні компанії і комерційні ініціативи для очищення орбіти. Окрім діяльності, спрямованої на пряме видалення орбітального сміття, ORBITS сприятиме створенню нормативно-правової бази для запобігання захаращенню орбіти в майбутньому. На думку законодавців, ці стандарти повинні будуть оновлюватися кожні п’ять років, щоб краще відповідати викликам нового часу.

Законопроєкт тепло зустрів приватний аерокосмічний сектор Америки. Так, галузева група супутникового обслуговування CONFERS радо схвалила законодавчу ініціативу, зазначивши, що питання боротьби з орбітальним сміттям має вирішуватися за підтримки як уряду, так і американської космічної промисловості.

Оптимізм приватних компаній дещо затьмарює останнє дослідження, проведене Управлінням технології, політики та стратегії NASA, яке наразі свідчить про слабку рентабельність методів, спрямованих на очищення орбіти. У представленому Аналізі витрат і вигід на усуненні орбітального сміття (Cost and Benefit Analysis of Orbital Debris Remediation) йдеться про те, що подібні технології можуть себе окупити лише через 10 років після впровадження. Тривалі терміни окупності, разом із витратами на створення систем з видалення орбітального сміття, уповільнюють приплив нових інвестицій на фінансування подібних проєктів.

Імовірно, ретельніше опрацьована законодавча база зможе стимулювати зростання цього сектора, однак і тут для компаній, які взялися за “брудну роботу”, вірогідна низка законодавчих труднощів. Зокрема, це стосується використання лазерних установок для видалення частинок сміття малого діаметра, оскільки, розміщені на орбіті, теоретично, вони можуть підпадати під категорію супутникової зброї. І хоча дослідження NASA дійшло висновку, що потужність подібних установок буде в 1000 разів меншою за необхідну для виведення з ладу супутників, допоки не з’явиться правовий регламент з описом застосування подібних систем, технологія перебуватиме у зародковому стані.

Превентивні заходи недопущення зіткнення космічних апаратів на орбіті спонукали американських законодавців потурбуватися щодо ситуаційної поінформованості про космічний трафік. В результаті виконаної роботи з’явився Закон про перехід у космічну безпеку та ситуаційну поінформованість, який був презентований у Палаті представників 14 грудня 2022 року, проте не отримав належної підтримки. Утім, творці закону наполягають, що це не кінець, а лише початок складного шляху створення міцної законодавчої бази, покликаної вирішити проблеми ситуаційної поінформованості для сектора цивільного космосу.

А от найбільший крок щодо запобігання появі нових уламків на орбіті було зроблено 18 квітня 2022 року, коли віцепрезидентка Камала Гарріс, виступаючи на базі Космічних сил у Ванденберзі, оголосила про ініціативу США повністю відмовитися від проведення випробувань протисупутникових ракет прямого зльоту (ASAT). Білий дім наполягає, що його ініціатива не забороняє країнам займатися розробкою або накопичувати протисупутникові ракети, а лише просить інші сторони утримуватися від проведення своїх випробувань в умовах реального середовища.

Зараз різні країни здійснили загалом уже 16 випробувань зброї ASAT, що призвело до створення понад 6300 уламків орбітального сміття, близько 4000 з яких все ще залишаються на орбіті. Оздоровча для орбіти ініціатива американської сторони, на жаль, поки що не отримала прямого міжнародного схвалення, особливо з боку країн, з якими США сьогодні перебувають у прямій політичній конфронтації — звісно, йдеться про РФ і КНР.

Бюрократія та скандали з ліцензіями: як розвантажити космічне право сьогодні?

Окрім сміття на орбіті, космічна індустрія сповнена й сміття бюрократичного. Насамперед це помітно у збільшенні рівня скандалів, пов’язаних із видачею ліцензій на космічний запуск. Вистачає й реєстрацій відверто фіктивних заявок, які надходять до міжнародних органів, що регулюють космічні запуски.

У жовтні 2021 року Космічне агентство Руанди (RSA) подало до Міжнародного союзу електрозв’язку (ITU) заявку на запуск у космос 327 230 супутників. Вельми амбітний план у RSA, з огляду на те, що на момент подання заявки країна мала у своєму активі лише один супутник RwaSat-1, виведений на орбіту з борту МКС 2019 року.

Попри зовсім незначний космічний досвід, виконавчий директор RSA Френсіс Нгаба кілька років поспіль розповідав, що африканська ініціатива є альтернативою супутниковій мережі широкосмугового зв’язку Starlink, оскільки повне розгортання супутникового угруповання від SpaceX постійно гальмує затяжний процес отримання ліцензій на запуск від регулюючих органів США. Гумор цієї історії полягає в тому, що за чутками, ці слоти на 300 000 супутників хотів придбати засновник OneWeb Грег Вайнер, а в лютому 2023 року RSA видало ліцензію Starlink на залучення Руанди в зону покриття широкосмугового інтернету.

Відомі прецеденти, коли деякі апарати досягали орбіти навіть в обхід заборони регулюючих органів. У січні 2018 року індійська ракета-носій PSLV вивела на орбіту корисне навантаження, серед якого було й угруповання з чотирьох пікосупутників SpaceBEE, випущених каліфорнійським стартапом з розробки інтернету речей — Swarm Technologies. Здавалося б, ну, ще одна компанія із запуску супутників-роутерів на орбіту. Однак ця історія мала свій нюанс.

За місяць до того, 17 грудня 2017 року, Swarm Technologies отримала вже другу за рахунком відмову від Федеральної комісії зі зв’язку (FCC) США на запуск чотирьох своїх пікосупутників. Комісія визнала недостатньою виконану компанією роботу над помилками, а самі зонди — такими, що не відповідають заходам безпечної експлуатації супутників на орбіті. Розмір 10×10×2,8 см робив пікосупутники SpaceBEE занадто складними для відстеження на орбіті. А за відсутності диспетчерського трекінгу існує великий ризик того, що вони можуть зіткнутися з іншими супутниками, які перетинатимуть їхню орбіту.

Мотивація Swarm, яка в обхід заборони FCC вирішила все ж таки не забирати свої супутники з індійської ракети, досі залишається неясною. Можливо, компанія просто наївно розраховувала на отримання ліцензії від FCC в останній момент, а можливо, мав місце і холодний розрахунок. Парадокс наявного Договору про космос (OST) від 1967 року полягає в тому, що навіть якби пікосупутники SpaceBEE і могли зникнути з радарів, перетворившись на космічне сміття, відповідальність за заподіяні ними збитки мала б нести саме Індія, оскільки з її території 12 січня злітала ракета PSLV. Та без покарання Swarm Technologies не залишилася: за результатами ініційованої FCC службової перевірки компанія була оштрафована на $900 000, що навіть у 2018 році було відносно дешевою платою за подібну зухвалість.

Чим повчальна історія між Swarm Technologies та FCC? З одного боку, вона свідчить про явну “вайлуватість” нормативних процедур і самого процесу отримання ліцензій загалом. Ситуація ускладнюється й тим, що FCC не є єдиним міжнародним регулятором, а тільки здійснює свою діяльність у межах США. Для роботи мережі космічного мовлення на певних частотах приватним космічним компаніям іноді доводиться чекати на отримання ліцензій від цілої низки національних агентств зв’язку, що регулюють цю діяльність в інших країнах. І тут з’являється місце для можливої спекуляції з ліцензіями — адже пам’ятаємо випадок, коли російська Державна комісія з радіочастот так і не надала свого дозволу британській OneWeb, оскільки частота мовлення британських супутників була такою ж, як і в російській арктичній станції зв’язку.

З іншого боку, перевантаженість цієї нормативно-правової сфери суттєво гальмує розвиток всього ринку супутникової телекомунікації сьогодні, і важко уявити, коли до цього букету додадуться нові технології квантового зв’язку, які вже зараз тестує Китай. Можливі варіанти створення головного міжнародного регулятора з проведення космічних запусків можуть дещо спростити ситуацію. Але проти цієї ідеї справедливо виступають національні регулятори на кшталт FCC і ITU, які за роки роботи встигли накопичити цілу базу власних нормативно-правових стандартів. Ніхто не готовий допустити “хаос на орбіті”, який може викликати новий правовий регламент.

У вересні 2022 року FCC погодило останню на сьогодні редакцію правил про орбітальне сміття, які спрямовані насамперед на покращення стану справ на LEO. Так, усі супутники, які оперують на висотах від 2000 км і нижче, слід штучно виводити з їхньої орбіти в атмосферу не пізніше ніж через п’ять років після закінчення експлуатації (раніше цей термін становив 25 років).

Можливо, схожим маршрутом зможе піти і сфера ліцензування допусків до космічних місій. Наразі цій галузі явно не вистачає гнучкості, прозорості, та найголовніше — швидкості з ухваленням таких очікуваних аерокосмічними компаніями дозволів.